Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Осінь в Пекіні
Автор створює світ, де реальність не підлягає звичним законам. Книга не прагне до логічного розвитку подій. Вона занурює у абсурд. Тут осінь — стан душі, Пекін — символ культурного й емоційного лабіринту, через який проходить авторський погляд на життя. Ідеї книги багатошарові. Віан досліджує абсурд людських стосунків, втрату орієнтирів, одночасно підкреслює красу випадковості. Він запрошує перестати шукати «правильну» лінію сюжету й замість цього відчути потік життя у його хаотичності та непередбачуваності.
Серцедер
Борис Віан створює соціально-філософський експеримент за допомогою абсурдної алегорії. Центральна концепція роману — можливість буквально торгувати серцями. Кожен продаж, кожна втеча серця від власника демонструє наскільки цінності, мораль і почуття в суспільстві підпорядковані. Віан аналізує людську природу через радикальні крайнощі. Кохання тут перетворюється на товар, дружба — на контракт, а мораль — на умовність. Через гру з тілесним і символічним він показує, що наші емоції завжди вразливі до зовнішнього тиску.
Джерела українського світогляду
Пані Валентина Борисенко є відомою історикинею та етнологинею. У 2007 році викладачі Київського національного університету під її головуванням підготували цей посібник. Я не навчалася в КНУ як студентка, проте книжечку придбала пізніше, вже в аспірантські роки. І за нею готувалася до іспиту з етнології. Привабило мене найбільше те, що матеріал чітко і логічно структуровано, виділено найголовніше і без води. Серед авторів - знані науковці, як-от: Валерій Капелюшний, Марина Гримич, Леонід Залізняк. Прикметно, що виклад не обмежується етнографією, а охоплює також історію і частково філософію.
І ми знищимо всіх потворних
Це провокація, замаскована під пригодницьку історію. Віан працює з гротеском так легко. Він ліпить світ, де потворність визначають не пропорції тіла, а пропорції мислення. Ті, хто називає себе вартовими краси, виглядають найбільш страхітливо. Через самовпевнене переконання, що мають право вирішувати кому бути, а кому — зникнути. Віан оголює механіку насильства: воно починається там, де з’являється бажання впорядкувати людство під один мірний інструмент. Стиль роману — танець між сатирою й абсурдом. Віан не пропонує мораль, не виносить вироку.
#
#
Три стигмати Палмера Елдрича
Автор стежить за моментом, коли людина віддає контроль над власною свідомістю тому, хто пропонує їй зручніший варіант буття. Світ майбутнього виглядає виснаженим. Його мешканці не навчилися жити без ілюзій і тепер купують їх у таблетках, як дешеву розкіш. Палмер Елдрич виринає не як всесильний демон. Його «стигмати» — це не знаки влади, а вторгнення у внутрішній простір. Герої втрачають здатність відрізняти свій досвід від нав’язаних образів. Дік не пояснює, як це виправити: він лише демонструє, як легко мрія стає пасткою, коли її можна придбати у зручній упаковці.