Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Три стигмати Палмера Елдрича
Автор стежить за моментом, коли людина віддає контроль над власною свідомістю тому, хто пропонує їй зручніший варіант буття. Світ майбутнього виглядає виснаженим. Його мешканці не навчилися жити без ілюзій і тепер купують їх у таблетках, як дешеву розкіш. Палмер Елдрич виринає не як всесильний демон. Його «стигмати» — це не знаки влади, а вторгнення у внутрішній простір. Герої втрачають здатність відрізняти свій досвід від нав’язаних образів. Дік не пояснює, як це виправити: він лише демонструє, як легко мрія стає пасткою, коли її можна придбати у зручній упаковці.
Лийтеся, сльози
Автор не будує гучної антиутопії. Натомість зосереджується на тому, як швидко людина зникає, коли в неї забрати інструменти самоствердження: ім’я, сліди в системах. Що лишається від особистості, коли все навколо відмовляється підтвердити її існування? Дік показує, як сама структура реальності раптом вислизає з-під героїв. Головний персонаж намагається зрозуміти: чи справді він був тим, ким себе вважав. Його пошук схожий на спробу намацати силует у темряві. Ідея роману не зводиться до критики влади чи технологій.
Затьмарення
Світ книжки майже звичайний, тільки трохи зсунутий убік. Наче автор подивився на нього через затемнене скло. Головний герой змінений речовинами й подвійною роллю. Його думки розсипані, і Дік дозволяє їм лишатися фрагментами. Саме в цих уламках відчувається найбільша правда. Людина, що поступово втрачає себе, рідко помічає момент, коли це сталося. Вона лише бачить, як світ відповідає на її присутність дедалі менш охоче. «Затьмарення» показує як технології стають продовженням людських слабкостей. Як ідентичність легко загубити між робочими звітами й випадковими розмовами.
«Раніше ніж їх повісять
У другій частині циклу Аберкромбі ніби розсовує стіни власного світу. Але не для того, щоб вразити просторами, радше щоб показати наскільки людина в них губиться. «Раніше ніж їх повісять» — це повільне й хитке балансування між втомою, недовірою та дивним відчуттям, що будь-який шлях усе одно приведе до місця, де ти не хотів опинитися. Персонажі в романі рухаються вперед, але жоден не контролює напрямку. Цікаво спостерігати, як їхні внутрішні суперечності розмовляють гучніше за їхні слова. Аберкромбі не робить із них «вигнанців із великим призначенням».
Найкраще подавати холодною
У цій книзі помста готується довго мов темний настій, що вбирає в себе втому та відчай. Жодних декоративних описів, ніяких зручних моральних висновків. Помста тут не розв’язує вузол, а лише показує наскільки він затягнутий. Насильство не приносить полегшення. Аберкромбі демонструє, що жорстокість не вимагає виправдання. Вона просто існує поруч як різкий перепад погоди, який може застати зненацька. «Найкраще подавати холодною» — це не тріумфальна хроніка помсти, а дослідження того, як людина поступово стає продовженням власної мети.
Українська Україна
Як на мене, це чудова книга. Однак зауважу, що не для кожного читача. По-перше, автором є професіональний історик, доктор наук, доволі відомий і шанований у своїх колах. Ми особисто не знайомі, однак брали участь у деяких наукових заходах разом, тому про компетентність автора можу говорити з упевненістю. По-друге, написано книгу все-таки для істориків. Це думки автора, інколи філософського характеру, про становлення і розвиток українського національного руху. Зрозуміти деякі твердження аматорові буде важко.
Продовження 5-тої хвилі. Яке воно?
Цей геніальний сетінг про інопланетян і не зовсім я мабуть не втомлюся хвалити. На відміну від першої частини, у другій більше психологічних моментів про «задуматися», пошуки сенсу «навіщо це все», ніж про екшн. Мені було цікаво від першої і до останньої сторінки. Дуже рада, що ця серія трапилась мені дуже вчасно. Тож тепер є однією з найулюбленіших. Поки ще не читала третю частину (вона, здається, ще досі не перекладена. Дуже шкода, що видавництво так затягнуло з перекладом).
До цієї книги я думала, що не люблю фантастику
«5-та хвиля» Рика Янсі просто пожежа! Особливо, якщо не бігти дивитись кіно, а читати книжку. Зараз я можу сказати, що це - одне з найкращого, що я читала. Раніше я й подумати не могла, що так закохаюсь у фантастику. Просто захоплююче!
Тонка грань між правдою і вигадкою
От і я взялася до читання «Веріті». Це - саме та, нашумівша книжка із тік-току, котру дуже хотіла прочитати.
Головна героїня цієї історії Лоув - письменниця, яка ще поки не популярна, але має винайти спосіб отримати хороші гроші на життя. Через свого агента вона знайомиться з Джеремі - одруженим багатієм, який пропонує Лоувен дописати романи своєї дружини Веріті. Обіцяє за це хорошу купку грошей. І все б нічого, та у такого ідеального чоловіка купа втрат та багато секретів. Навіть його дім, до якого той запрошує Лоув, темний і похмурий.