Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Буфонада
“Буфонада” — це роман, який розсипається в руках, як старий сценарій. Уривки, сцени, фрагменти чужих голосів. Курт Воннеґут створює мозаїку з уламків війни, пам’яті, фарсу. Тут усе одночасно трагічне й безглузде. Як цирк, у якому глядачі давно пішли, а клоуни все ще жонглюють. У центрі письменник і шпигун, який служив одразу двом сторонам — Америці й нацистській Німеччині. Він говорить, що був просто актором, “виконував роль”, але Воннеґут не дозволяє нам відділити гру від провини. Стиль Воннеґута в “Буфонаді” — це контрольований безлад. Його фрази короткі, часом уривчасті.
Лотерея та інші оповідання
Світ Ширлі Джексон починається з тиші. Її герої живуть серед знайомих речей — кухонних рушників, листів, вечірніх прогулянок, — але в цій буденності щось постійно хитається, ніби під підлогою дихає інше життя. “Лотерея та інші оповідання” — це книга, у якій звичне поступово розмивається, і з цього розмивання народжується страх. “Лотерея”, центральний текст збірки, не про жорстокість як таку, а про спокій, із яким її приймають. Джексон не пояснює, не підкреслює — вона просто показує село, де традиція стала богом. І саме ця відсутність коментаря б’є найсильніше.
Привиди Дому на пагорбі
Ширлі Джексон будує дім з тріщин людської свідомості. Будинок у Джексон не просто фон, не декорація для страшної оповіді. Він мислить, дихає, злегка змінює форму. Його геометрія — абсурдна, його сходи ведуть не тільки вгору. Усе в ньому живе, але жоден привид не має обличчя. Cтрах тут народжується не зовні, а зсередини. Головна героїня входить у дім уже з тріщиною в собі, і будинок лише продовжує її лінію. Її вразливість перетворюється на приймач — вона чує те, чого інші не помічають, і поступово стає частиною архітектури цього місця.
Студент
Оправдання, яке не може залишити байдужим, - «Студент». За побудовою чимось мені нагадує «Салдатиків» і «Суд». Знову йдеться про село початку 20 століття, про бунти та революційну напругу. Хтось підпалив селянські хати, і народ упевнений, що це зробили студенти, які не так давно тут були. Коли ж на обрії зʼявляється чоловік і називається студентом, ненависть до нього з боку селян зростає, і вони обвинувачують чоловіка у підпалі, хоча той каже, що цього не робив, що він на боці селянства.
#
#
Як не загубити себе в епоху споживацтва
Вам ніколи не доводилося обмірковувати питання : Мати або бути?
Саме про це писав Еріх Фромм, виставляючи присуд сучасному суспільству споживачів: ви приречені. Фромм пропонує читачам зробити вибір між двома способами життя — буттям і загарбницьким володінням.
У ядрі книги лежить протиставлення двох систем цінностей.
Чарівник Земномор’я
Ле Ґуїн творить світ, у якому мова має вагу каменю, а ім’я — це сутність. Її “Чарівник Земномор’я” не схожий на звичні казки про навчання й силу. Це оповідь про те, як знання стає тінню, якщо його не супроводжує усвідомлення. Ґед, юний чарівник, проходить шлях самопізнання. Він переслідує власну темряву — створену ним самим. Ле Ґуїн показує, що найбільше випробування — зустріч із власним “я”, від якого не втечеш жодними закляттями. “Чарівник Земномор’я” — це книга про відповідальність перед власною силою і перед словом. Магія тут не розвага, а мова світу.
Техану
Це тиха книга про те, що залишилось після чарів. Якщо перші частини циклу відкривали розлогі простори світу, сповненого магії, то тут Ле Ґуїн повертає погляд у місце, де слово втрачає силу. Це історія про те, як живуть після подвигів, коли світ не очікує нічого. Тенар повертається не як героїня, а як людина, що пізнала межу. Ґед — без магії, без ролі, без тієї сили. Їхнє життя на острові здається непомітним, але саме у цьому непомітному Ле Ґуїн знаходить істинну вагу існування. Вона говорить про буденність як про форму глибокої мудрості. “Техану” — це переосмислення усього Земномор’я.
Останній берег
“Останній берег” — це книга, у якій тиша звучить гучніше за заклинання. Урсула Ле Ґуїн веде в повільне невідворотне наближення до межі, що відділяє життя від забуття. У цьому романі магія згасає, і саме в цьому згасанні народжується нова ясність. Ґед, який колись оволодів істинними іменами світу, тепер вчиться втрачати. Його подорож з юним принцом Арреном не про перемогу, а про спокійне прийняття кінця — як природної частини кола, у якому дихає Земномор’я. Ле Ґуїн пише про смерть не як про трагедію, а як про глибоку рівновагу, якої ми так боїмося.
Світи вигнання та ілюзій
Ця книга нагадує сузір’я: кожне оповідання — окрема зірка, але справжній сенс народжується лише тоді, коли дивишся на них разом. Урсула Ле Ґуїн випробовує людину у просторах, де час і простір — лише м’яка тканина для мислення. Її “Чумацький шлях” — не мапа космосу, а карта внутрішніх територій, які людина часто залишає без назв. У кожному світі цієї збірки є вигнання — від дому, від тіла, від звичного способу думати. І є ілюзія — як спосіб вижити, як тонка плівка, без якої неможливо дихати.