Мені дуже імпонує, коли великі митці закладають в основу своїх творів біблійні мотиви. Це дозволяє зайвий раз погортати сторінки Біблії. Для створення цієї поеми Іван Франко також вдався до біблійного сюжету, а основний задум полягав у тому щоб показати, що шлях народу до його волі є нелегким.

Мені так здається, що кожен спортсмен або аматор, що бігає довгі дистанції, хоч раз у житті, все ж чув про цю книгу. Це не методичка, і не навчальний посібник по техніці бігу, або рекомендації як пробігити марафон. Це значно більше. Тут про філософію бігу. І саме відомий японський письменник сучасності, марафонець у бігу до довгі дистанції ділиться своїми роздумами про біг.

Мабуть не схиблю, якщо вважатиму, що дана книга описує один із найкращих образів жінки, створених саме письменниками-чоловіками. Чуттєво, делікатно, без зайвих сентиментів відтворити жіночу душу вдавалося небагатьом чоловікам. На мою думку, що увесь секрет такого таланту - в щирості та великій повазі та любові до жінок, з якими Решат Нурі Гюнтекін описав свою героїню та всі її перипетії.

Дуже часто наштовхуюсь на досить негативні відгуки з приводу цієї книги. І я думаю, вони лишень через те, що люди взялись за читання цієї історії з хибними очікуваннями про неї. Тут немає динамічного повороту подій чи ще якихось несподіванок за поворотом наступної сторінки. Книгу треба читати для того, щоб повільно насолодитись творчістю Бредбері і його прозою. Запастись тим самим олівцем (як радив би Семків) або ж звичайними стікерами, і читати, перечитувати, неначе занурювати себе в атмомферу неспішної оповіді. Та про що ж вона?