Рецензії та відгуки на книгу

Нечасто зустрічаєш фахівців у питаннях історичної психології. Якось ми не звикли аналізувати історію з точки зору оцінки вчинків діячів. Просто послуговуємося подіями та фактами. Та й часто обмежені в джерелах, щоб пояснити те чи інше явище. Скажімо, у 19 столітті модним було написання щоденників і спогадів, тому ставлення до подій можна витягнути звідти. А що робити, приміром, із періодом Київської Русі, коли джерел обмаль? Та й маючи щоденник, хто гарантує, що там дійсно правда, зважаючи на те, що великі люди знали, що їхні щоденники читатимуть? 

Ніби нічого не відбувається — лише розмови, спогади, мовчання. Але саме в цьому нерухомому просторі — усе життя. Фрази ковзають, як тіні на воді. Жодна не стоїть на місці, кожна має відлуння. У романі важливе як думки огортають слова, як час розчиняє межу між «тепер» і «колись». Плинність стає формою мислення. Місіс Ремзі — центр тяжіння, але не героїня у звичному сенсі. Вона — погляд, у якому інші знаходять спокій. Маяк — не мета, а примара, точка, до якої всі прагнуть. Коли ж до нього нарешті доходять, світ уже інший — не тому, що змінився берег, а тому, що змінилися вони.

У повсякденні студенти філологічних факультетів подібного роду літературу називали планами-конспектами уроків. Колись без них неможливо було вчителеві зʼявитися на урок. Тож ми купували ці книжечки та на їхній основі розробляли свої уроки і записували в зошит. Сподіваюся, що сучасним учителям дозволяють цього не робити. 

У романі “Хвилі” Вірджинія Вулф розгортає цілу симфонію свідомостей. Це не оповідь у звичному розумінні, а пульсуючий ритм думок. Шестеро персонажів — шість голосів. Вулф не змальовує характерів — вона ловить вібрації свідомості. Стиль роману — це постійний рух між поезією та прозою. Тут немає сюжету, що тягне за собою читача, — є течія. “Хвилі” — це роздуми про буття, яке розчиняється у часі. Дитинство, дружба, смерть — усе тут не подія, а стан. Вулф досліджує, як індивідуальне зливається у спільне, як “я” поступово стає “ми”. Це книга, що звучить, мов монотонна гіпнотична мелодія прибою.