Зазвичай, коли повертаєшся з мандрів, то на душу накочується якась підсвідома туга. Ти ще хочеш перебувати у тій, іншій, нещодавно відкритій для себе, атмосфері, де нема повсякденної рутини та чітких обовʼязків, але мусиш різко перелаштуватися на звичний ритм життя. Тут якраз ключове слово «різко», бо за кілька днів вся ця ностальгія розчиняється, наче туман, і все стає на свої місця. Але спочатку дуже важко і я завжди боюся цього перехідного періоду та намагаюся чимсь його помʼякшити. І от цього разу мені це вдалося перфектно.

Книжка, про яку я сьогодні хочу розповісти, дуже особлива і незвична. Я вже й не памʼятаю чи доводилось мені щось подібне коли-небудь читати. Називається вона «Високі Гори Португалії», а написав її канадець Янн Мартель. Кілька років тому вона вийшла у Видавництво Старого Лева в перфектному перекладі Віктора Морозова. Янн Мартель відомий більшості читачів, як автор роману «Життя Пі», за яку він отримав Букерівську премію. До слова, ця книжка теж є в моїй бібліотеці, але вийшло так, що почала я своє знайомство з творчістю Мартеля з іншої книжки, не такої відомої, але дуже оригінальної.

Цю книгу я отримала в подарунок з рук доньки поета, Марії, на конкурсі «Віршована мелодія» у Боярці, у рік видання збірки. Вона стала першою в бібліотеці, - що потроху оформлюється в моєму домі, - з книжок, виданням яких опікуються діти українських письменників. Згодом з рук дітей та послідовників я отримаю книги Івана Корсака, а також від дружини і дочки – збірку, присвячену біографії і творчості Володимира Скуратовського.

Свого часу відкрив для себе творчість Макса Кідрука саме з цієї книжки. Хоч ідея про вплив на реальність через зміни події у минулому, що потім карається певною катастрофою не є новою (привіт «Life Is Strange» та «Брама Штейна»), у книзі вона подається через те, без чого ми не можемо жити – через сон, що мене і зацікавило. Але давайте по порядку.