Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Календарна обрядовість для дошкільнят
Перед нами - розробки уроків і занять, які можна проводити із дошкільнятами впродовж календарного року. Видання 2003 року, тому не слід дивуватися, що всі свята подано традиційно, зокрема, Покрова святкується 14 жовтня. Дуже важливим є те, що кожна розробка враховує вікові критерії, ілюстрована віршами та музичним супроводом. Діткам пропонується завчити напамʼять віршики про природу, пори року, свята. Особливо багато форм активності пропонують на Великдень, зокрема це ігри із розпису писанок і крашанок, загадки.
Америка Кафки
Світло першого ранку, океанський вітер і юнак із валізою в руці. Він прибуває в Америку — землю мрій, обіцянок, горизонтів. Але це не та Америка, яку рекламує Нью-Йорк Таймс. Це — Америка Кафки. І вона дивна. Химерна. І, як завжди у Кафки, тривожна. Карл Россман — юний вигнанець із Європи, якого батьки відправляють за океан після скандалу. Це не герой, це — дитина, закинута в механізм, що жодного разу не питає її згоди. І ця країна, ця Америка — вона не ідеал, а абсурдна бюрократична сцена, де людська гідність розчиняється між автоматами влади, випадковістю, абстрактними законами.
Весела наука
У цій книзі Ніцше перестає бути просто філософом — він стає поетом думки, алхіміком афоризму, жонглером істин. Тут немає довгих трактатів чи академічної сухості — лише вибухи, спалахи, несподівані повороти. «Весела наука» — назва гірка й іронічна. Весела — бо не плаче. Наука — бо шукає. Але шукає не абсолютів, а руху. Це наука сміливих. Бо ж у кожному афоризмі — як у краплі отрути — правда, яка може спалити старі переконання. Тут з’являється вперше одна з найпотужніших ніцшеанських ідей — «смерть Бога». Але Ніцше не святкує цю смерть, він не атеїст у звичному сенсі.
Так мовив Заратустра
«Так мовив Заратустра» Ніцше — це не роман у звичайному розумінні: це філософська поема-притча, розрізана на уривки, спалахи, афоризми й гіркі істини, промовлені до тих, хто готовий слухати. Ця книга — як вечірній вітер: холодний, несподіваний, очищаючий. Заратустра повертається з самітності, щоб поділитися новим словом: словом про смерть Бога, про надлюдину й волю до влади, про переоцінку моральних норм, про — що важливо — відповідальність, коли ти сам собі закон. Стиль Ніцше тут — як музика, що іноді дисонує, але саме дисонанс змушує серце битися швидше.
Геніальний воротар
Мало хто знає про Юкі - відомого воротаря НХЛ, українського походження. Усе його обличчя було в шрамах, адже у 1960-ті роки хокеїсти не носили захисних масок і відбивали шайби всіма частинами тіла. Нерідко травмувалося обличчя, тож фраза про чотириста шрамів не є гіперболою - це констатація реальності.
Багряна літера
На грудях Гестер — багряна літера «А», вишита не тільки нитками, а й болем, соромом і пристрастю. Але Готорн робить із цієї літери щось більше — знак перетворення. І згодом це вже не клеймо ганьби, а доказ гідності, сили і... людяності. Гестер не бореться проти суспільства — вона мовчки перемагає його, живучи з честю навіть під вагою чужого осуду. Її гідність — як камінь у ріці: обтікається злими поглядами, але не змінює своєї форми. Якщо Гестер — героїня дії, то її коханий — герой безсилля. Священник, що приховує свій гріх, мучиться більше, ніж та, кого зневажають відкрито.
Пітер Пен
Світ, у якому зупинився час. Хлопчик, що вміє літати. Джеймс Метью Баррі створив романтичну й водночас тривожну казку про те, чого бояться і прагнуть усі: вічне дитинство. Пітер — не герой у традиційному розумінні. Він упертий, егоїстичний, дикий, як саме дитинство. Він — уособлення тієї частини душі, яка не хоче миритися з правилами, втратами, зростанням. Особливої чарівності твору додають образи інших персонажів: тендітна Венді, яка хоче бути матір’ю, але ще сама дитина; весела, ревнива фея Дзинь; і, звісно, Капітан Гак — антагоніст, який, насправді, ближчий до читача, ніж здається.
Державець. Флорентійські хроніки
Світ, у якому писав Макіавеллі, тріщав по швах — змови, зради, падіння тираній і народження нових деспотій. Але з попелу політичного хаосу Ренесансу він витесав не утопію, а практичний портрет правителя, створений не з мрій, а з реальності. «Державець» — це не просто трактат про владу. Це пряма розмова з тими, хто її прагне, і суворе попередження тим, хто не вміє нею користуватись. Макіавеллі не тішить нас ілюзіями. У його очах доброчесність — не завжди чеснота, а жорстокість — іноді необхідність. Він не романтик. Він реаліст, і саме цим — шокує, вражає, захоплює.
Порівняльні життєписи
Тут немає сухої хроніки й холодного аналізу. Є пульс епох, є подих великих душ, що промовляють крізь століття. Плутарх творить моральні портрети, де політичне переплетене з особистим, а слава — з падінням. У кожній парі — грецький і римський діяч — не лише порівняння життя, але й спроба зважити характер на терезах доброчесності, мужності, честі. Александр і Цезар, Лікург і Нума, Аристід і Катон, Перікл і Фабій Максим — ці постаті виринають не як герої міфів, а як люди зі слабкостями, пристрастями, сумнівами. Їхні перемоги вражають, їхні поразки навчають.
По кому подзвін
У романі «По кому подзвін» Ернест Гемінґвей говорить мовою, що не потребує прикрас. Та водночас у цій суворій правді, у пилюці громадянської війни в Іспанії, зринає щось глибше за політику чи ідеологію — сам дух людини, її крихкість і велич. Американець, який іде воювати за ідею, але знаходить у серці чужої країни не лише обов’язок, а й кохання, страх, сумнів і, зрештою, — прозріння. Його історія — це історія людини, яка бачить, як легко людське життя зникає між вибухами мін, і як важко знайти сенс у цьому зниканні.