Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Гумор перших років незалежності
Це книга, яку написав і видав мій шкільний вчитель, відомий житомирський поет Микола Котляр. Це пʼята його поетична збірка. В ній вміщено сатиричні і гумористичні твори, написані за сорок років. Стиль схожий на Павла Глазового, гуморески якого у моєму дитинстві в 1990-ті були вельми популярними. Про що пише Микола Зіновійович?
Чарівна крамниця
«Чарівна крамниця» — історія, у якій Герберт Веллс відкриває двері в дитинство. Ту територію, де диво ще не розділене на справжнє й уявне. Проте за цим начебто простим сюжетом ховається неспокій. Ніби за кожною іграшкою стоїть щось, що не можна назвати до кінця добрим. Оповідання починається буденно — батько веде сина в крамницю, аби подарувати йому диво. І диво приходить: іграшки оживають, простір змінює форму, логіка розчиняється. Але ця чарівність має присмак тривоги. Ми не певні, чи батько справді бачить те саме, що й дитина. У «Чарівній крамниці» автор говорить про сприйняття.
Недосвідчений дух
Це книга, у якій Веллс тимчасово відкладає свої машини, вторгнення та експерименти. Назва оповідання звучить як вирок і виправдання водночас. «Недосвідчений дух» — це відлуння людського невміння жити. Це розповідь про душу, яка після смерті не знає, куди прямувати. Веллс показує потойбіччя як стан — продовження нашої звички блукати у власних сумнівах. Мертві шукають сенс, намагаються говорити, доки не зникають у повітрі, залишаючи лише невпевнене «я є». І саме це «я є» — головна тема Веллса. Сама спроба усвідомити присутність навіть тоді, коли вже немає тіла.
Війна світів
Герберт Веллс пише не про космос, а про земну пиху, яка нарешті чує власну крихкість. Оповідь побудована з уривків, спостережень, випадкових зустрічей і втеч. Веллс показує людей, застиглих між панікою та байдужістю. Його мова суха, точна, кожен опис звучить як документ катастрофи. Це не трагедія, а протокол кінця. У цьому тексті немає героїзму. Є лише спроби вижити, зберегти якусь подобу думки серед хаосу. І саме тут ховається головна ідея: цивілізація — це тонка плівка звички. Людство виявляється матеріалом для досліду, який воно само колись проводило над слабшими.
Невидима людина
Це історія про те, як зникнення тіла оголює все, що ховалось під шкірою. Герберт Веллс не пише про диво науки. Він пише про оголений розум, який втратив форму, як рідина без посудини. Вчений, який знаходить спосіб стати невидимим, спершу здається переможцем над природою. Але у Веллса кожна перемога — лише новий різновид поразки. Світ, який герой намагається підкорити, перестає його бачити — і водночас перестає його визнавати. Роман дихає холодом. У ньому немає героїв і лиходіїв. Лише людина, яку світ не помічає, не здатен зрозуміти. Веллс не шукає співчуття й не засуджує.
Машина часу
Герберт Веллс створює не фантастичний атракціон, а холодний експеримент над людством. Його герой — спостерігач, що рушає крізь віки. І коли він потрапляє у віддалене майбутнє, він бачить не утопію, а зворотний бік цивілізації. Світ, у якому зручність стала вироком. Веллс пише мовою точного спостереження, без зайвої прикраси. Ідея роману не у часовій машині, а в людській. У тій вічній спробі втекти від власної тіні. Веллс показує, що еволюція не має морального напрямку: вона просто триває, як ріка. Людство, що забуло працю, втратило й волю. А ті, хто працює, втратили обличчя.
Ребекка
«Ребекка» починається як казка, а закінчується як сновидіння. Дафна дю Мор’є будує світ з напівтіней і натяків. Саме ця непевність робить його таким реальним. На поверхні — історія оповідачки, яка виходить заміж за Максима де Вінтера і потрапляє в його маєток. Але цей дім не приймає її. У ньому досі живе присутність іншої жінки, Ребекки, мертвої, але всемогутньої. Дафна дю Мор’є створює психологічний лабіринт, де ревнощі стають формою самопізнання. Відчуття тривоги тут зсередини. Головна героїня поступово стирає власне «я», намагаючись уподібнитися тій, хто ніколи не зникне.
Моя кузина Рейчел
«Моя кузина Рейчел» — це книга, у якій сумнів стає єдиною формою істини. Дафна дю Мор’є створює історію, де любов і недовіра зростають з одного кореня. Молодий чоловік живе спокійно у маєтку доки з Італії не повертається вдова його опікуна. З її появою ніби саме світло починає коливатися, вже неможливо розрізнити, де правда, а де хвороблива уява. Дю Мор’є вибудовує оповідь на межі реальності та самообману. Як легко розчиняється розум у полоні емоцій? Рейчел не демон, вона віддзеркалення чоловічих страхів. Кожен її жест читається двічі: спочатку як ніжність, потім як загроза.
Як провести брейн-ринг
Цей посібник я використовувала минулого року, коли брала участь у проведенні в коледжі брейн-рингу. Доволі непогане джерело для запитань, проте всі я не змогла використати. Причин є декілька. По-перше, укладачі посібника орієнтувалися на російські джерела інформації. Це видно із невдалого перекладу з російської та наявності багатьох питань з російської історії та культури. Але то був 2012 рік, тому не слід цьому дивуватися. По-друге, деякі питання є не дуже логічними або навіть дуже примітивними. Тому відсіювати доведеться багато.
Птахи
Дафна дю Мор’є відкриває у повсякденності прірву тривоги. У "Птахах" світ перестає бути безпечним саме тоді, коли здається, що ніщо не може його зрушити. Це своєрідна проба на міцність людської свідомості, що стикається з невидимими неминучими силами. Спершу — звичний прибережний пейзаж, сільський побут, спокій. Але саме з цієї тиші народжується кошмар: птахи перетворюються на стихію, що знищує будь-яку логіку. Дю Мор’є не пропонує пояснень, бо їй важливіше сама безпорадність людини перед світом, який раптом перестає її слухатися.