You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Гарні дівчата
На початку – про Тимофія Гавриліва. Письменник, поет, перекладач (німецька), доктор наук. Тоді вже, поглянувши на рік народження, думаю собі: такий молодий і так багато встиг! Як це, га? А я й досі вчуся, ніяк не закінчу школу життя. Коли мені-то зростати? Коли захищатися? Коли творити? Бути читачем цікаво. Особливо, якщо трапляється отака якісна література, як з-під пера доктора Гавриліва. Для мене не стільки доктора, скільки письменника високого рівня майстерності. В цьому році я вже докотився до того, що парафінив творчість іншого доктора наук, іноземного. В цій же книзі – умц!?
Завод
Маючи кілька причин прочитати книжку Ігоря Мисяка, назву головні: зараз Ігор перебуває на передньому краї, обороняючи нашу країну – у складі медичного підрозділу він рятує побратимів; крім того він, як автор, давно відомий шанувальникам поезії; історик за фахом; людина широкого світогляду, з тих, кого я вважаю справжньою елітою держави (митці, творчі люди, науковці, дослідники, а не політики і заможні двоногі гаманці). Отже, трохи знаючи автора, як поета, я з подивом дізнався про його першу (першу ж, Ігоре?) прозову книжку про людей фізичної праці.
Чаполоч
Гм! Досі чухаю маківку, шукаючи слова для відгуку на дебютний роман молодого автора Ігоря Астапенка. Я буквально стримую себе і ловлю себе в бажанні відтягнути наостанок оцінку книжки, хоча сам ненавиджу оті дешеві шоу-викрутаси перед оголошенням суддівського вердикту: роман Ігоря Астапенка отри-и-и-и-мує-є-є-є, отримує роман Ігоря-я-я-я Аста-а-а-а-апенка-а-а-а… Тьху на мене! Але спочатку про мій читацький смак. Читаю багато різного. Прозоро сказав? Якщо відкорегувати шкалу правдивості, часу читати стільки, скільки хочу мені бракує.
Камінна оргія
Якщо людині дано письменницький талант, її літературний шлях не змінить диплом випускниці мехмату, а, рано чи пізно, той перший диплом наздожене освіта філолога французької. І настане життєва гармонія. Щоправда, я додав своєї фантазії. Мої оціночні судження можуть бути помилковими. По рядках біографії неможливо вгадати момент істини, коли в житті письменниці дійсно встановлюється баланс. Для читача важливий результат. «Камінна оргія» - вже другий роман письменниці, після якого хочеться бути вдячним читачем. Наша вдячність у тому, щоб радити іншим познайомитися з творчістю письменниці.
Скандал сторіччя
Книжка під такою назвою претендує бути прочитаною серед перших у нескінченій черзі. А ні, вона вилежала близько року. Вона – пастка для мене, читача зі стажем, лише трохи меншим за мій вік. І це перша прочитана книжка Маркеса. Саме час почути вигуки: «Як! Ти не читав Маркеса?» Ні. Як і десятки інших Нобелівських лауреатів. Всі вони – не українські автори. Нашим – пріоритет, а іноземців прошу пред’явити паспорти і біографії. Цей так взагалі міг не потрапити до мого списку, як приятель комуністичних режимів, зокрема – Фіделя Кастро.
У Сухумі очікується дощ
Книжка, скажімо так, іноземного автора сюжетно накладається на новітню історію моєї країни, при тому, що ми навіть не маємо спільного кордону з Грузією і з Абхазією, як складовою частиною Сакартвело, грубою силою відірваною від єдиного тіла. Війна – це злочин, іноді злочин однієї сторони, а іноді й кількох сторін проти когось: я в цілому беру всі війни на землі і узагальнюю, щоб виділити спільний корінь двох різних війн у двох країнах, які не розділяє спільний кордон.
Пожежі
Мій перший ліванський, точніше – лівансько-канадський, автор напевно залишиться в пам’яті завдяки незвичайному для прозаїка стилю, коли в одному послідовному тексті зустрічаються діалоги героїв різних часових рамок, коли за словами персонажа теперішнього часу йдуть слова героя багаторічної давнини. Але до цього можна швидко прилаштуватися, не втрачаючи суті роману. «Пожежі» - це про сімейну трагедію в результаті війни в Лівані. Прекрасна країна, яка могла би стати прикладом толерантності для різних цивілізаційних формацій на планеті.
Осінь без провини
Створений для реальної казки присередземноморський Ліван я уявляв не так. Зовсім іншим, ніж в його змальовано у творах сучасних ліванських письменників. А колись в приклад ставилася толерантність мультикультурного народу, що мав щастя народитися в такій мальовничій країні, близькість якої до екзотичної природи відображена на державному гербі і прапорі. Не так, все давно і далеко не так і ми це трохи знаємо. Не так, щоб сприймаючи близько до серця, але назва столиці – Бейрут пов’язана асоціативно з війною, насильством.
Повідомлення Броуді
Я з когорти диваків, які твердо переконані, що решту життя потрібно надолужувати, читаючи непрочитані твори українських авторів. Чого нас (моє покоління) не навчили в школі, тим ми обікрадені і все це потрібно повернути собі. Але реальність тим і відрізняється, що серед сотні книжок в сформованій мною черзі є купа іноземних авторів, а серед них – Борхес. Не читати Борхеса, коли він сам іде до рук? Ні! Ім’я, відоме мені віддавна, а долучень до його мистецтва – нуль. Сама тільки біографія несамовитого аргентинця – сюжет для трилогії на дві тисячі сторінок.
Пасажир
Маючи свою ціннісну шкалу, я ділюся враженнями від прочитаної книжки, правда, не оголошуючи оцінку: шкала-то моя особиста, а я хто? Кінь в пальто, в сенсі – звичайнісінький читачик. Як затявся на читанні в дитинстві, так і гризу їх – ті книжечки, як горіхи. Відгукуюся не на кожний твір, а коли припекло так, що хочеться висловитися. Посередню літературу, невдалі твори, слабкі, зарозумілі, невиправдано переобтяжені матами заради матів, банальні, беззмістовні, тощо – пропускаю. А таких авторів не скубу. Нащо? Може комусь подобається. Хотів пропустити й «Пасажира» Олега Драча.