Рецензії та відгуки на книгу

Отже, «Життя вічне» - це четверта книга, і в ній Юрій Даценко робить ще один потужний стрибок у часі. Якщо попередні три історії розгорталися в атмосфері ще відносно стабільної імперії, то тепер ми опиняємося на руїнах старого світу. Надворі 1921 рік. Часи, відверто кажучи, паршиві. Після жахливих єврейських погромів у рідному Проскурові вже немолодий хірург Яків Ровнер перебирається подалі від цього кривавого хаосу - у тихе подільське село Сутківці. Він просто хоче лікувати людей і дожити свого віку в спокої.

Містично-детективне оповідання «Світло». Вдруге ніколи його не читатиму, бо не люблю історії про мертвих дітей. Вважаю, що це має бути тема табу для матерів. Власне, класичного детективу у творі мінімум. Стоїть собі будиночок під номером 19, вкривається пилом та пліснявою. Хоча якщо зробити ремонт, то він виглядав би непогано. Ріелтор ніяк не може його продати, бо за легендою в домі живуть привиди. Тож несподівано зʼявляється пані Ланкастер, як я розумію, десь віку  45-50 років. Вона оглядає будинок і одразу здогадується, чому за нього пропонуються такі смішні гроші.

Продовження ретро-циклу про Софію Нрієвську. Повітове місто на межі ХІХ та ХХ століть продовжує варитися у власному соку: місцевий бомонд тижнями обговорює нові капелюшки, скандали в книжковому клубі та свіжі плітки. Аж поки цю міщанську ідилію не прорізає низка моторошних інцидентів, зокрема загадкове зникнення хатньої робітниці. Там, де жандармерія ліниво розводить руками або поспішає списати смерті на випадковість, дружина відставного поліціянта знову акуратно відставляє порцелянову чашку і береться за власне, цілком неформальне слідство.

Отже, «І стало світло...». Це третя частина пригод нашого хірурга Якова Ровнера. І тут Юрій Даценко знову кардинально змінює атмосферу розслідування. Надворі 1912 рік. З моменту тієї чортівні в Кам'янці, що в другій частині, минуло цілих 12 років. Ровнер став старшим, досвідченішим, і ми знову повертаємося в рідні місця - Проскурів, Меджибіж, Летичів.