Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у квітні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
#
Метод міс Марпл
Цього разу на арену виходить легендарна міс Марпл у романі «Тіло в бібліотеці». І це тупо еталонний англійський детектив, але з такою іронією над жанровими кліше, що ти ловиш кайф від кожної сторінки.
#
Убивця серед нас
Не згадати в жанрі детективів «І не лишилось жодного» - це тупо злочин проти літератури. Це не просто детектив, це абсолютний праотець жанру та всіх психологічних трилерів, з якого досі списують ідеї всі кому не ліньки. Ця книга - це залізобетонна база, на якій тримається весь сучасний саспенс.
#
Діагноз як ліцензія на вбивство
«Амністія для хакера» Олексій Волкова - це той текст, де смерть виступає не як фінал, а як головний стартовий пістолет. Це один із найвідоміших романів автора, бо він свого часу зірвав Гран-прі «Коронації слова».
#
Ірраціональне проти рефлексів
«День відбуття» - це той текст, де Олексій Волков буквально і метафорично заганяє читача під землю. Якщо в попередніх романах він препарував прогнилу соціальну систему, міліцейську бюрократію чи коридори лікарень, то тут він позбавляє героїв навіть сонячного світла. Це дуже щільний, клаустрофобний трилер, який майстерно балансує на тонкій межі між жорстким детективом і холодною містикою.
Золотий жук
Невеличке оповідання від одного із засновників детективного жанру Едгара По. Читала його у підлітковому віці і тоді не дуже зрозуміла, як Легран зміг розшифрувати криптограму. Однак відомо, що інтерес до дешифрування був значним двісті років тому, і Едгар По влучив у яблучко.
Коли смерть говорить то її варто слухати
Коли смерть говорить то її варто слухати.
Досить цікава книга, єдиний мінус- це мʼяка обкладинка… тільки через це не залишила її в своїй колекції (чому так книгу випустили ще й без варіантів… незручно, не люблю мʼякі обкладинки).
І так, що ми маємо про книгу.
#
Кохання як клінічний діагноз, а сцена як мінне поле
«Переможець отримає все» - це дуже несподіваний, майже експериментальний стрибок Олексія Волкова на абсолютно нову територію. Ми вже звикли до його класичного, промерзлого нуару, запаху хлорки з районних лікарень чи брудних ігор спецслужб, але тут автор різко змінює декорації. Він висмикує нас із сірої буденності і кидає в глянцевий, адреналіновий світ автоперегонів та сучасної поп-музики.
Постмодерно-середньовічний Холмс
«Імʼя троянди» (чи все-таки «Імʼя рози»?) вперше прочитала у студентські роки, десь років з двадцять тому. До речі, навіть викладачі в університеті не знали, як точно повʼязати назву твору зі змістом, бо ні жінки на імʼя Роза серед героїв нема, ні квітки троянди як символу. Тим не менш, сучасні філософи нібито знаходять звʼязок із однією з героїнь (повією) та цитатою із середньовічного твору.
#
Ілюзія контролю
«Мертві квіти» Олексія Волкова - це розкішна, холодна деконструкція одного з найдавніших людських бажань. Хто з нас не мав рожевих мрій знати своє майбутнє, щоб виграти в лотерею чи елегантно обійти всі життєві граблі? Волков бере цей класичний троп і брутально приземляє його на вітчизняний ґрунт, перетворюючи фантазію про тотальний контроль на витончену психологічну гільйотину.
#
Детектив-подкаст - це я, вам скажу, не хухри-мухри і не булька з носа!
Зразу скажу, що це продовження першої частини про Піппу Фітц-Амобі. Це вже не шкільний проєкт, це жорсткий тру-крайм, де ставки злітають до небес, а Піппа занурюється в таку темряву, з якої неможливо вийти чистою.