Як і всі романи пані Гарріс, даний також апелює до естетичних почуттів читача й має гастрономічний відтінок. І нібито є головний герой - письменник, але насправді ним виступає ожинове вино, як спогад про дитинство і про гармонію із собою. Додам, що місто Ланксне фігурує у тетралогії про шоколад, тож, напевно, дану книгу слід розглядати, хоч і як окремий твір, однак із натяком на поєднання із героями іншого циклу. І як тут не згадати «Людську комедію» Бальзака, де герої кочують з одного твору в інший?!

Доволі непогана із містикою та детективною лінією, трохи еротики як розбавлення сюжету, несподівані повороти.

Ще півроку тому, до розлучення зі своїм нареченим, я думала, що ця книга про нас. Почала її читати, коли наше кохання щойно почалося. І в кожному рядку цього твору знаходили схожі зі своїм життям лінії. Нібито ця книга про мене: я, як і головна героїня, довго шукала своє щастя, а воно виявилося так близько, майже поряд; я раділа кожній миті з коханою людиною і заради неї залишила звичний для мене спосіб життя. Чудова притча для тих, хто вірить в існування найщирішого почуття. Різниця полягала лише в тому, що головний герой Коельйо виявився більш рішучим і не злякався життєвих труднощів.

Книга, яка мене не вразила. Точніше - я так і не зрозуміла, що хотів сказати автор. Напевно, тому, що ідея сексу і людської сексуальності домінує. Ця книга чимось близька до «Хіті» пані Єлінек, де опис сексуального життя людей виходить на перший план. Можливо, таким був кіч 1990-х, своєрідна сексуальна революція у мистецтві, чи то автори просто потрапили в кризу жанру. Анатом знаходить у жінки орган, який відповідає за задоволення. За це відкриття воно слід піддати судові, однак наприкінці книги читаємо, що Колона виправдано. Тільки так може бути в літературі постмодерну.