You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Якийсь головний герой... рускій, чи що
Уже з перших рядків можна дати оцінку головному героєві-оповідачеві. Це естет, який до найдрібніших деталей прописує страждання, мов насолоджується та пишається ними. "Це ж було вже!" - вигукує Кучма в моїй голові. Так, відчуття того, що я це все десь бачила, не полишає мене до останнього слівця.
Раскольніков, який убив бабцю, а потім сторінок двісті страждав від мук совісті.
Герасим, який утопив Муму, бо він чєловєк малєнькій і нічєво нє может сдєлать.
Гумберт, який гвалтував маленьку дівчинку, бо це ж вона його спровокувала.
Клікбейт рулить
"Мова має значення" - зізнавайтеся: про що перше ви подумали? Напевне, про те, про що і я. Олександр Бабінський, автор книжки з такою клікбейтною - вибачте, не доберу іншого слова - назвою попередньо трохи розповідав про свою працю в сториз, тому, мабуть, не лише я була переконана, що вона - про те, як добирати правильні, відповідні до ситуації мовні засоби для оформлення думки. Щось на кшталт різниці між "закінченням війни" та "перемогою України" або між "недоліками" й "зонами росту".
Знову хочуть тягти цю книжку в шкільну програму... Щоби що?
Роман Уласа Самчука "Марія" був у моїй шкільній програмі в 10 класі, тож уперше я прочитала його в дев'ятому. Удруге повернулась до історії вічниці Марії вже в 25. Не можу сказати, що враження від книжки в дорослому віці змінилися в кращий бік. Тобто я бачу в ній очевидні плюси, але відверто не розумію, навіщо збурюють дискусію про повернення "Марії" в шкільну програму? Мені його, коли я була школяркою, нахвалювали як найкращий твір про Голодомор. Після "Жовтого князя" я, звичайно, в це не повірила і правильно зробила.
Виявляється, американські підлітки читають кацапліт?..
Книжку Ребекки Кван прочитала за два вечори, сюжет навдивовижу простий і залипальний. Ти ненавидиш головну героїню, а все одно невідривно стежиш за кожною її дією та за кожним повідомленням у соцмережах. "Убивцю", тобто "привида", який завше є в таких детективних історіях, розгадати було досить легко. Сюжет ніби носом нас тицяє: гляньте, яка непримітна персонажка, у якої зовсім немає мотивів дошкуляти головній героїні! Неприємним відкриттям стало те, що американські підлітки, про яких пише Кван, захоплюються російською літературою. Бляха, навіть нашим підліткам ці книжки нудні.
Твій день сьогодні – довгий чужий коридор...
«Часом те, що неправильно – найкращий вибір». А ви згодні з цим твердженням? Саме на ньому я зафіксувала погляд, коли вперше розгорнула збірку Олександра Козинця «Стежки босоніж». І, власне, дотепер повторюю цю фразу щоразу, коли життя виганяє мене з літака – стрибнути з парашутом, коли не знаєш, чи достатньо буде смикнути за кільце, щоб парашут розкрився. Чи принесе мені цей вибір більше радості? Чи я про нього шкодуватиму?