Нарешті я може трохи розповісти про свою улюблену частину. "Гаррі Поттер і Орден Фенікса" - це п'ята частина легендарної історії протистояння Гаррі Поттера та Лорда Волдеморта. Так, я вважаю, що вся історія концентрується саме на такій дуель. В п'ятій частині авторка починає натякати нам на те, що Гаррі Поттер та Том Реддл - це дві сторони однієї медалі. І частково я з цим згодний. Це вже не гарна кольорова казочка, яку можна подивитися перед Новим роком. Починаючи з Ордену Фенікса, історія обростає дорослими елементами.

Шість молодих людей опиняються у віддаленому від цивілізації місці. Посеред ночі, в кемпінговому будиночку. Здавалося, що герої в безпеці та з легкістю зможуть пережити цю ніч. Але ситуацію серйозно погіршує невідомий снайпер, що тримає на мушці будиночок на колесах та ліквідовує кожного, хто старається втекти. Що йому треба? Вони ж забрели в це місце випадково... чи ні? І всі події цієї страшної ночі - це спланована операція містичного вбивці?

Четверта частина саги про Гаррі Поттера стала набагато серйознішою. В першу чергу це пов'язане з появою Темного Лорда. Особисто для мене, поява Лорда Волдеморта зарішала. Я не був вражений драконами чи другим випробуванням. Хоч пані Роулінг і описала все прекрасно та надзвичайно професіонально. Я перечитував четверту частину в дорослому віці, коли вже мав певний багаж прочитаних історій, де дракони та інші магічні прописані набагато краще. Тому остання надія була виключно на третє випробування з лабіринтом та поява головного антагоніста історії. І саме тут авторка все зробила правильно.

Я обожнюю історії, де фінал залишає гіркуватий післясмак. Мені подобається, коли протагоністу не вдається досягнути поставлених цілей та зупинити антагоніста. Подібні твори завжди в тренді та змушують їх обговорювати. Але це не стосується книги Шарі Лапени "Тут всі брешуть". Це один із тих самих випадків, коли умовне зло не лише непокаране, але й отримує майже всі почесті (славу, увагу, популярність).