Коли мені було одинадцять-дванадцять років, то я познайомився зі всесвітом Гаррі Поттера. Першу частину я вже оглянув. І виявилось, що ностальгія то є страшна штукенція. На хвилі гарних спогадів, першій частині багато-чого пробачалось. А от з другою частиною вже все інакше. До "Таємної кімнати" я ставлюсь набагато прохолодніше. Так, в дитинстві я більше любив цю частину, але зараз вона суттєво програє іншим частинам саги. Але я не хочу розповідати про певні незрозумілі фрагменти історії (наприклад, відсутність причин Геґріду відправляти трійку головних героїв до Арагока).

Перша частина неймовірної історії дозволила мені поринути в неймовірну казку. Подібне відчувалося лише під час читання Володаря Перстнів. Хоча останнє навряд можна назвати підлітковим чи дитячим чтивом. Так ось, перша частина пригод Гаррі Поттера наповнена цікавими пригодами. Це динамічна, колоритна та атмосферна історія, яка має унікальну зав'язку. Що-що, а експозиція історії про хлопчика, що вижив, прекрасно виконує свою головну роль - починає знайомити із світом магії.

Дивовижна збірка, в кій є безліч унікальних ідей та моторошних смислів. Я не дуже часто звертаю увагу на збірки оповідань, так як обожнюю здорові по об'єму історії, але Кінговські оповідки це щось особливе. "Коли впаде темрява" - це досить стара збірка оповідань. Я колись її купив, але прочитати діло дійшло лише зараз. Так вийшло, що мої мізки потроху почали плавитися. Останні три роки я знаходжусь на захисті країни. Щоб потроху відновлювати свої розумові здібності, вирішив читати книги.

Відразу скажу, що систему Поліванова ненавиджу. Це знущання над українською та японською мовами. Цим я відразу даю зрозуміти, що в рацензії писатиму Учіха, Какаші, а не Утіха та Какасі. Сподіваюсь це не вплине на ваше сприйняття рецензії.