Відразу скажу, що систему Поліванова ненавиджу. Це знущання над українською та японською мовами. Цим я відразу даю зрозуміти, що в рацензії писатиму Учіха, Какаші, а не Утіха та Какасі. Сподіваюсь це не вплине на ваше сприйняття рецензії.

Я обожнюю історії, які створює Стівен Кінг. Це неймовірні, атмосферні історії, в якій завжди присутні колоритні персонажі, цікавий сюжет і достатньо багато дрібних деталей, що занурюють мене, як читача, в чудову атмосферу.

Досить несподівано бачити серед розбір манги серед різноманітних книжкових рецензій. Я обожнюю мангу, почав нею цікавитися задовго до появи ютубів і онлайн-кінотеатрів. Так, раніше було складно читати, були лише неякісні російські піратки та достатньо дорогі англійські видання. Але цей час минув, і зараз можна насолоджуватися ліцензійними виданнями українською. Хіба це не щастя))

Що приховує в собі краса? Чи можливо сприймати таке складне поняття за якусь константу? Подібні питання переслідують читача протягом всієї історії. "Портрет Доріана Грея" - це досить дивна робота, яка змішала все в одному казані. Щоб ви розуміли, історія про молодого прекрасного парубка завжди аналізується через призму прекрасного. Але особисто я не побачив в історії нічого прекрасного. Це твір, в якому абсолютно всі персонажі переповнені огидою, ненавистю. Так, безумовно лорд Генрі, двадцятирічний Доріан та інші герої в романі описані дуже гарно.