Мене дуже тішить той факт, що щоразу книг, які виховують толерантність до слабших з'являється все більш. І до речі, навіть цікаво спостерігати як крізь призму літератури змінюється суспільство. Бо книги завжди залишаються дзеркалом того часу, у який вони були створені.

Нещодавно мені довелося почитати книгу Олександра Ірванця "Харків 1938", це альтернативна історія, у якій письменник ділиться своїм баченням щодо ситуації в Україні через 20 років, якби їй вдалося б вистояти у визвольній боротьбі проти червоної навали у 1918р. Не буду заглиблюватися у історію від пана Ірванця, але у ній письменник закцентував увагу на тому, що Україна ще у 30-х роках минулого століття мала б свого нобелівського лавреата з літератури - Ольгу Кобилянську.

Читаючи ранню новелістику Миколи Хвильового, важко не помітити, що написана вона у той час, коли письменник майже цілковито сприймав свою неспокійну сучасність як "світанок нової щасливої ери" й вірив у "райську" ідеологію комунізму, те як він не закривав очі на тогочасну дійсність і у своїй творчості був прозорим оповідачем.