Факт про те, що французи героїзують свою участь у Першій світовій війні, й пишаються своїм національним наративом про стійкість та жертву, хоча й такою дорогою ціною як людські життя, - мені з літературних джерел відомий вже раніш. Відповідно, що через швидку капітуляцію у Другій світовій - вони не люблять про неї згадувати, бо для них це травма, яку не можливо героїзувати.

Вже більше сто років минуло від закінчення Першої світової війни, але проблема впливу Імперій на малі народи і далі продовжує існувати, вона несе за собою чимало проблем, серед яких численні еміграційні потоки зі сходу на захід. Маленькі люди із маленьких народів країн Африки, Близького Сходу, країн Східної Європи, у пошуку впевненості завтрашнього дня намагаються потрапити на Захід. І Балкани для багатьох слугують як перевалочний пункт, або й кінцева осіла точка.

Ще лише взявши до рук книгу, я вже розуміла за назвою, що мені слід очікувати відсилки на біблійні алюзії, якщо бути точнішим то на легенду про Святого Франциска Ассізького, який поцілував прокаженого як вищий вияв любові до ближнього. Та й вправду, читаючи поміж рядків не важко помітити, що саме любові доручає письменник порятунок людських душ.

Що може відчувати чоловік, дружина якого цілує його винятково із жалю, змішаного з відразою, й відноситься до нього виключно із почуття обовов'язку, змішаного зі самопожертвою?

Правила будинку сидру" зі списку таких книг, які залишають після читання не солодкий приторний смак, бо саме такі швидко забуваються.  З цією ж книгою все по інакшому - в процесі читання відчуваєш увесь спектр присмаків, що приводить як до захопливих відчуттів так і обурливих, всю цю історію смакуєш довго, а терпкий з ароматом гіркоти післясмак залишається в пам'яті назавжди.