Рецензії та відгуки на книгу

У критиці написано, що «Намисто» - це збірка дитячих оповідань Володимира Винниченка. Я прочитала два - і далі читати не можу. Знову смерті, знову опис сирітського життя та бідності. Моє серце розривається; а якщо діти є головними героями, то читати вдвічі важче. У першому оповіданні невеликий діалог хлопчика Гриня та дівчини Саші, що, як я зрозуміла, є сиротою і наймичкою. Вона доглядає хлопчика, порається по хазяйству й розповідає Гриневі казочки. Однак хлопчик цього разу підкреслює, що дівчинка - сирота. Це просто доводить до сліз.

До збірки ввійшли три найвідоміші повісті Миколи Гоголя - «Тарас Бульба», «Майська ніч, або Утоплена», «Ніч проти Різдва». Й перед нами, звісно, переклад на українську цих творів. Свого часу вони входили до шкільної програми з літератури, тому й видані у серії книг, призначених для учнів. Сюжет, думаю, знайомий усім, щоправда, «Тараса Бульбу» Гоголь переписував, аби ніяких натяків на українофільство не було. Зі школи згадується звеличення запорозького козацтва, яке могло бешкетувати тривалий час. Але на момент вирішальної битви обʼєднувалося й демонструвало чудеса звитяжності та мудрості.

У фіналі трилогії Гарбер позбавляє героїню пам’яті та дозволяє іншому "переписати" її. Саме тому роман схож на дивне пробудження. Але те, що ззовні здається здійсненням мрії, зсередини виявляється порожньою оболонкою. Ця дисгармонія стає центральним нервом книги. Джекс, натомість, з’являється у романі як небажаний привид правди. Гарбер показує його носієм незручних істин, які руйнують комфортну брехню. Авторка дозволяє побачити, як різні серця сприймають одну подію абсолютно по-різному. Любов у цій книзі не має єдиного визначення. Вона змінює форму залежно від того, хто говорить.