Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька
Ох, як же довго я збиралася писати відгук. Ніби стояла над купою коштовностей і не знала, як передати їх красу. От і текст усього на 222 сторіночки наскільки багатошаровий, що я не знала, як його весь осягнути.
Отож, поділюся тим, що найбільше зворушило й відгукнулося.
Наука і література
Свого часу на історичному факультеті в нас викладав історію України талановитий науковець і велика людина Петро Натикач. Наприкінці кожної теми Петро Іванович диктував список художніх творів. Він вважав, що читання художньої літератури на історичну тематику розширює кругозір, робить людину більш ерудованою та занурює глибше в історичне тло. Звісно, що він перечитав усі пропоновані нам повісті і романи.
Вище крокви, теслярі! Сеймур: Вступ
Ця книга — спроба почути, як звучить мовчання людини, яку вже неможливо запитати ні про що. Селінджер пише не про події, а про присутність, яка лишається після втрати. “Вище крокви, теслярі!” і “Сеймур: Вступ” — два тексти, що з’єднані однією тінню: Сеймуром, старшим братом, чия відсутність відчутніша за будь-яку появу. Перша повість — це рух крізь незручність, людську розгубленість і майже комічні ситуації весільного дня. Але під легкою іронією ховається напруга: молодий чоловік спостерігає, як світ намагається зрозуміти людину, якої вже немає поруч.
Новий підхід до історії
168 сторінок тексту. Чи достатньо цього для того, щоб розповісти про розвиток країн третього світу у новий час? Мені здається, що ні. Цього замало! Про саму Японію можна говорити багато, про визвольний рух у Латинській Америці тим більш. А як же Османська імперія та хоча б російсько-турецькі війни? Однак, як виявилося, можна.
Дев’ять оповідань
“Дев’ять оповідань” — це книга, у якій не сюжет веде читача, а внутрішній рух людини, її крихка спроба бути живою серед тиші, що настала після великих потрясінь. Селінджер не створює великих подій — він спостерігає, як дрібні емоційні зсуви стають землетрусами у свідомості його героїв. Світ цих оповідань заселений людьми, які нібито живуть звичайно — телефонують, пишуть листи, розмовляють у кав’ярнях, — але за цією зовнішньою звичністю постійно відчувається щось зламане. У “Чудовому дні для рибки-бананки” смерть виростає з невимовного, майже невидимого болю.
Загадкове Полісся
Свого часу поява цієї брошури мала резонансний характер, адже автор - доктор історичних наук, професор, завкафедри в Житомирському інженерно-технологічному інституті - Борис Кругляк поставив під сумнів чимало даних з літопису «Повісті времʼяних літ». Узагалі період Київської Русі є легендарним та фантазійним, якщо можна так сказати. У нас по суті є одне офіційне джерело, створене в 12 столітті, тоді як оповідь ведеться про століття девʼяте, десяте, одинадцяте. Це якби мені зараз запропонували написати історію України сімнадцятого століття, спираючись на фольклор та перекази.
Стародавня історія міста
Іван Іванович Ярмошик. Непересічна особистість. Доктор історичних наук, професор, певний час - завідувач кафедри, декан історичного факультету, співробітник краєзнавчого музею, знаний археолог. А ще - науковець від Бога. У далекі 1990-ті, коли видати книгу було справою честі і в той же час коштувало неймовірних зусиль, тим паче - краєзнавчого характеру, - він радує житомирян брошурою про археологічну історію Житомира, де прагне коротко розповісти про найголовніше. Насамперед - про історію походження міста та його назви.
Ловець у житі
Селінджер препарує стан, коли світ здається фальшивим. А кожен дихаючий поруч — частиною вистави, в якій ти не хочеш брати участі. Колфілд — не герой і не антигерой. Він — звук, що спотворюється в динаміку дорослого світу. Його голос — суміш протесту, ніжності й розпачу. У його монологах немає правильних висновків, лише відчайдушна спроба зрозуміти де закінчується щирість і починається брехня, яку ми називаємо “зрілістю”. Мова Селінджера — це живий пульс. Вона тече уривками, вибухами, повтореннями, як справжня людська думка, що ніяк не може себе впіймати.
Ожинове вино
На поверхні — історія про письменника, який тікає з міста до французького села аби знайти натхнення. Але під цим сюжетом — пошук смаку життя. Книга говорить про пам’ять, що не відпускає. Про те, як минуле може визріти в нас, немов вино в темній пляшці — поки ми самі не відважимось її відкоркувати. “Ожинове вино” — це роман про алхімію між людиною і землею, між письмом і досвідом. Про те, як кожна історія має свій сезон дозрівання. І коли він настає — не треба бігти. Треба відкрити пляшку, вдихнути і по-справжньому скуштувати.
П’ять четвертинок
Гарріс створює історію — варить її, як повільне варення зі спогадів, де кожен шматочок минулого має свій смак і свій біль. У центрі жінка, яка не тікає від минулого, але живе в ньому, наче в будинку без вікон. Її спогади — не ностальгія, а зворотна сторона дитинства, темна й непередбачувана. Гарріс не романтизує пам’ять — вона показує її як стихію: теплу, коли гріє, і руйнівну, коли повертається. Кожен розділ — ніби рецепт, де між рядками замішано провину, кохання, страх. Іноді здається, що Гарріс не пише про людей, а про їхній післясмак — те, що лишається, коли все вже сталося.