Рецензії та відгуки на книгу

Сатира відомого ірландця на події та порядки Англії XVIII століття, у якій розкривається уся її ницість і безглуздя її державних установ. В романі чотири частини, але напевне Ліліпутія - найпопулярніший зі всіх, і найчастіш зустрічається у художньому мистецтві та кінематографі. Тут Англія крізь зменшувальне скло, і вона зовсім не просвітницький ідеал держави.

Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що "Мисливські усмішки" Остапа Вишні із задоволенням полюбляють читати як дорослі, так і діти. Бо перегортаючи сторінку за сторінкою збірки гуморесок, ми щиро сміємося над пригодами благородних, але, на жаль (та ні все ж - на щастя) безталанних мисливців, над їхньою невинною брехнею.

Цей роман не про любов, а про її тривалість. Маркес створює хроніку чекання, в якому час не руйнує, а переплавляє людину в іншу істоту. Його проза — як ріка з повільною течією. Спершу здається, що нічого не відбувається, але під поверхнею постійно нуртує життя. У цьому тексті любов — не романтичний жест, а тілесна лихоманка, що переходить у звичку дихати спогадами. Флорентіно чекає півстоліття. Не тому, що він герой високих почуттів, а тому, що без цього чекання він не мав би сенсу. Його кохання — це хвороба, яку він не прагне вилікувати.

Хто б мені що не казав, але для мене Канигін та Бебик є псевдоісториками, які творять якусь свою реальність на основі міфологем та власного сприйняття дійсності. Можливо, Канигін непоганий економіст, але книга про аріїв є більше кітчем, аніж наукою. Свого часу історики дійсно захоплювалися версіями про арійське походження українців, вірили в різні символи та магічні дії. Почитайте, наприклад, Сергія Плачинду (письменника), що в 1990-ті на повному серйозі писав про те, що українці заснували Венецію та стародавні укри вирили Чорне море. Щось подібне і в Канигіна.