Рецензії та відгуки на книгу

У “Театрі” відображається не вигаданий світ акторів, а справжня людська гра. Та, яку ми всі щодня розігруємо перед собою та іншими. Це роман про ілюзію, що зростає в людині як звичка, про мистецтво брехати. Джулія Ламберт — акторка не лише за професією, а й за суттю. У її житті сцена не закінчується після оплесків. Вона грає вдома, у коханні, у дружбі, навіть у самотності. Моєм спостерігає за нею з іронією, але без осуду. Мова Моема — стримана. За цією простотою приховується біль старіння, порожнеча слави, страх перед тим, що гра одного дня закінчиться, і не буде більше публіки.

Прочитала монографію шанованого Олександра Реєнта та маю неоднозначну реакцію. З одного боку, солідна книга про мало описаний у наш час період перебування українських земель у складі Російської імперії. Використано читало архівних документів, є згадки на статті в тогочасних газетах («Киевлянин», «Южный край»), наявні посилання на сучасних дослідників проблеми, зокрема М. Гаухмана та В. Волковинського. Значний фактаж, чимало уваги приділено загибелі Петра Столипіна в Києві. Є достатньо цікаві світлини, хоча газетний папір і чорно-білі параметри фото псують загальне враження.

У томі “Історія Європейської цивілізації. Середньовіччя. Собори. Лицарі. Міста” Умберто Еко виступає не лише редактором, а радше диригентом великого інтелектуального оркестру. Це не підручник і не музейний каталог. Це — живий простір, у якому Середньовіччя дихає. Книга не вибудовує хронологію — вона вибудовує відчуття. Історія тут не зведена до дат, а зведена до досвіду. Особливо вражає спосіб, у який книга поєднує архітектуру, міф, віру й побут у єдиний текст.

Як на мене, читати Сент-Екзюпері треба років у 40. Як мені зараз. Коли прожив більшу частину життя, чи принаймні половину, цінуєш дружбу та почуття, маєш дітей, онуків. Коли є досвід.