Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Геніальний воротар
Мало хто знає про Юкі - відомого воротаря НХЛ, українського походження. Усе його обличчя було в шрамах, адже у 1960-ті роки хокеїсти не носили захисних масок і відбивали шайби всіма частинами тіла. Нерідко травмувалося обличчя, тож фраза про чотириста шрамів не є гіперболою - це констатація реальності.
Багряна літера
На грудях Гестер — багряна літера «А», вишита не тільки нитками, а й болем, соромом і пристрастю. Але Готорн робить із цієї літери щось більше — знак перетворення. І згодом це вже не клеймо ганьби, а доказ гідності, сили і... людяності. Гестер не бореться проти суспільства — вона мовчки перемагає його, живучи з честю навіть під вагою чужого осуду. Її гідність — як камінь у ріці: обтікається злими поглядами, але не змінює своєї форми. Якщо Гестер — героїня дії, то її коханий — герой безсилля. Священник, що приховує свій гріх, мучиться більше, ніж та, кого зневажають відкрито.
Пітер Пен
Світ, у якому зупинився час. Хлопчик, що вміє літати. Джеймс Метью Баррі створив романтичну й водночас тривожну казку про те, чого бояться і прагнуть усі: вічне дитинство. Пітер — не герой у традиційному розумінні. Він упертий, егоїстичний, дикий, як саме дитинство. Він — уособлення тієї частини душі, яка не хоче миритися з правилами, втратами, зростанням. Особливої чарівності твору додають образи інших персонажів: тендітна Венді, яка хоче бути матір’ю, але ще сама дитина; весела, ревнива фея Дзинь; і, звісно, Капітан Гак — антагоніст, який, насправді, ближчий до читача, ніж здається.
Державець. Флорентійські хроніки
Світ, у якому писав Макіавеллі, тріщав по швах — змови, зради, падіння тираній і народження нових деспотій. Але з попелу політичного хаосу Ренесансу він витесав не утопію, а практичний портрет правителя, створений не з мрій, а з реальності. «Державець» — це не просто трактат про владу. Це пряма розмова з тими, хто її прагне, і суворе попередження тим, хто не вміє нею користуватись. Макіавеллі не тішить нас ілюзіями. У його очах доброчесність — не завжди чеснота, а жорстокість — іноді необхідність. Він не романтик. Він реаліст, і саме цим — шокує, вражає, захоплює.
Порівняльні життєписи
Тут немає сухої хроніки й холодного аналізу. Є пульс епох, є подих великих душ, що промовляють крізь століття. Плутарх творить моральні портрети, де політичне переплетене з особистим, а слава — з падінням. У кожній парі — грецький і римський діяч — не лише порівняння життя, але й спроба зважити характер на терезах доброчесності, мужності, честі. Александр і Цезар, Лікург і Нума, Аристід і Катон, Перікл і Фабій Максим — ці постаті виринають не як герої міфів, а як люди зі слабкостями, пристрастями, сумнівами. Їхні перемоги вражають, їхні поразки навчають.
По кому подзвін
У романі «По кому подзвін» Ернест Гемінґвей говорить мовою, що не потребує прикрас. Та водночас у цій суворій правді, у пилюці громадянської війни в Іспанії, зринає щось глибше за політику чи ідеологію — сам дух людини, її крихкість і велич. Американець, який іде воювати за ідею, але знаходить у серці чужої країни не лише обов’язок, а й кохання, страх, сумнів і, зрештою, — прозріння. Його історія — це історія людини, яка бачить, як легко людське життя зникає між вибухами мін, і як важко знайти сенс у цьому зниканні.
Життєписи дванадцяти цезарів
Светоній — не історик у сухому сенсі слова. Він — майстер людських портретів, літописець у тозі, який не боїться зазирнути в закулісся імперської влади. У “Життєписах” немає прикрашення — є факти, плітки, анекдоти, документальна точність і театральна барвистість водночас. Светоній занотовує усе: як хтось їв, кохав, вбивав, як реагував на сни, знамення чи власну тінь. Його цікавить не тільки те, як цезарі керували імперією, а й як вони поводилися вночі, кого боялися, що носили, з ким спали і як помирали.
Декамерон
Серед жахіть чуми десятеро молодих людей вирішують утекти від смерті… і від буденності. Вони оселяються в затишному маєтку, де кожного дня розповідають одне одному історії. Цей твір — не просто збірка новел. Це дзеркало епохи, що водночас блищить іржею гріха й виблискує золотом людської дотепності. Боккаччо зриває церковні покрови зі світу, показуючи його тілесним, кумедним, жорстоким, але живим. У його героях — коханці й пройдисвіти, вдівці й черниці, шахраї й дурні, які прагнуть одного — жити, як можуть, попри моральні заборони й обставини.
Як здобувати друзів
Дейл Карнегі говорить простою, майже дружньою мовою, ніби сидить поруч за філіжанкою кави. Але за цією простотою — глибока мудрість, викована на досвіді, помилках, спостереженнях. Він не дає порожніх порад — лише ті, які пройшли перевірку життям. У центрі книги — ідея: щирий інтерес до інших людей відкриває більше дверей, ніж будь-яка хитрість. Карнегі вчить не маніпуляціям, як дехто вважає, а увазі, доброзичливості та мистецтву слухати — тому, що ми часто забуваємо у світі, де кожен прагне бути почутим, але не завжди готовий почути.
Любов до дитини понад усе
Павлиська середня школа і Василь Сухомлинський. Класична історія радянської педагогіки. У педагогічних факультетах Василь Сухомлинський є класикою, його змушені були читати всі студенти. Однак педагогічну систему Сухомлинського прийнято розглядати на противагу системі Антона Макаренка. У Василя Олександровича головним було виховання сільських дітей на лоні природи; годувати їх молоком зранку; прокидатися о четвертій і готуватися до уроків, натомість для Макаренка головним є виховання підлітків та юнаків, що пройшли колонію та мали кримінальний досвід.