Рецензії та відгуки на книгу

«Так мовив Заратустра» Ніцше — це не роман у звичайному розумінні: це філософська поема-притча, розрізана на уривки, спалахи, афоризми й гіркі істини, промовлені до тих, хто готовий слухати. Ця книга — як вечірній вітер: холодний, несподіваний, очищаючий. Заратустра повертається з самітності, щоб поділитися новим словом: словом про смерть Бога, про надлюдину й волю до влади, про переоцінку моральних норм, про — що важливо — відповідальність, коли ти сам собі закон. Стиль Ніцше тут — як музика, що іноді дисонує, але саме дисонанс змушує серце битися швидше.

На грудях Гестер — багряна літера «А», вишита не тільки нитками, а й болем, соромом і пристрастю. Але Готорн робить із цієї літери щось більше — знак перетворення. І згодом це вже не клеймо ганьби, а доказ гідності, сили і... людяності. Гестер не бореться проти суспільства — вона мовчки перемагає його, живучи з честю навіть під вагою чужого осуду. Її гідність — як камінь у ріці: обтікається злими поглядами, але не змінює своєї форми. Якщо Гестер — героїня дії, то її коханий — герой безсилля. Священник, що приховує свій гріх, мучиться більше, ніж та, кого зневажають відкрито.

Світ, у якому писав Макіавеллі, тріщав по швах — змови, зради, падіння тираній і народження нових деспотій. Але з попелу політичного хаосу Ренесансу він витесав не утопію, а практичний портрет правителя, створений не з мрій, а з реальності. «Державець» — це не просто трактат про владу. Це пряма розмова з тими, хто її прагне, і суворе попередження тим, хто не вміє нею користуватись. Макіавеллі не тішить нас ілюзіями. У його очах доброчесність — не завжди чеснота, а жорстокість — іноді необхідність. Він не романтик. Він реаліст, і саме цим — шокує, вражає, захоплює.

У романі «По кому подзвін» Ернест Гемінґвей говорить мовою, що не потребує прикрас. Та водночас у цій суворій правді, у пилюці громадянської війни в Іспанії, зринає щось глибше за політику чи ідеологію — сам дух людини, її крихкість і велич. Американець, який іде воювати за ідею, але знаходить у серці чужої країни не лише обов’язок, а й кохання, страх, сумнів і, зрештою, — прозріння. Його історія — це історія людини, яка бачить, як легко людське життя зникає між вибухами мін, і як важко знайти сенс у цьому зниканні.