You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Dymphna Cusack "Heatwave in Berlin" (Дімфна Кюсак "Спекотне літо в Берліні")
"Я ніколи не дивилася в ту сторону" - просто цинічна відповідь німки на запитання як їй доводилося виховувати дітей, живучи поряд із крематорієм.
Відчуженим бути легко....Але ж які від цього наслідки?
Спекотного літа 1959-й року доля закидує молоду австралійку в Берлін. Жінка, в країні якої провадяться війни лише із кенгуру, отримує політичне просвітлення. Вона дізнається правду.
Не так правду про звірства війни. Частково вона про них чула.
Джон Герсі "Хіросіма"
Їх називають "хібакуся" - людей, які зазнали впливу ядерного вибуху і вижили. Нібито щасливці, але не зовсім.
Ранок 6 серпня 1945р. Хіросіма. Офіційно війна не завершена. Хтось поспішає на роботу, хтось неквапно заварює собі каву, хтось спостерігає за своїми сонними у ліжку дітьми.
[ Еге ж життя солодке, цінуй кожну його мить, воно таке непередбачуване ]
А хтось в цей момент ставить жирну [атомну] крапку у закінченні війни.
Яскравий спалах. Вибух. Без надто гучних звуків. По мирних людях. І це після побачених звірств, що творилися в Європі під час війни.
Арчибальд Кронін "Ключі Царства"
Щоб отримати ключі від Царства не обов'язково бути католиком, протестантом чи православним, ним може бути навіть не християнин. Не обов'язково дотримуватися будь-яких релігійних обрядів, бити поклони, постити, співати осанну Богу чи молитися на вервицю. Не обов'язково відвідувати щонедільні богослужіння, давати пожертвування на храм.
Адже не так важливо в яку церкву ходиш, і як часто. Не важливо якому Богу молишся. Ти можеш бути навіть атеїстом. Бо найважливіше у житті - бути Людиною.
Максим Дупешко "Історія, варта цілого яблуневого саду"
Отак підсідаєш у міському парку до незнайомого дідуся, пригощаєш його яблуком, а він розказує тобі історію свого життя. Із кожною його оповіддю розумієш, що ця історія варта не просто одного яблука, а цілого яблуневого саду.
І не просто цілого яблуневого саду, а вцілілого "яблуневого саду".
... Бо це історія вцілілого серця від розбитого кохання...
Анастасія Лисивець "Скажи про щасливе життя..."
"Лікарня була заповнена хворими й голодними... Таких, що мерли з голоду було надто багато. На кладовищі не всіх навіть закопували. Собаки тягали то руки, то ноги по кладовищу. Були там і дитячі тіла... Колгоспне начальство нічого не робило, чи може, воно теж уже було не в змозі рятувати дітей, чиї б вони не були. Адже то були діти сільських трудівників, яких сама земля народила хліборобами..."
Джон Ірвінг "Правила будинку сидру"
Життя за правилами? А може краще вже жити без них?
У кожного з нас є свої особисті незагальноприйняті правила, яких ми намагаємося дотримуватися. Ми вважаємо, що так правильно. Правильно для нас. І не завжди вони викликають розуміння в інших. Бо зачасту порушують загальноприйняті правила суспільства.
Маріам Петросян "Дім, у якому..."
У невідомо в якому місті, у невідомо в які часі стоїть Дім. Там приймають дітей. Інших, не таких які зазвичай граються у дворах. Ці діти - інваліди. Кожен із різними ступенями важкості. В стінах будинку діти самі придумують собі правила, закони й ритуали. В них немає імен, лише прізвиська. Діти розділенні на групи, в яких царює своя ієрархія. Дім живе своїм життям, в якому малолітні інваліди вживають алкоголь та наркотики, курять та займаються сексом.
Ніно Харатішвілі "Восьме життя (для Брільки)"
Шляхи, якими ходить людина, воістину несповідні. Цей епічний роман незайвий раз нагадує, як хід світової історії змінює людське життя. Про те, що воно не вічне -рано чи пізно всі підуть.Та що ми залишаємо після себе. В масштабах родини, та загалом історії країни.
"Восьме життя" -це столітня історія грузинської родини від початку ХХстоліття анексованої Російською імперією Грузії до моменту появи на грузинській території воєнної політики путіна.
Чарлі і шоколадна фабрика
В п'ятому класі я була закохана в цей твір, адже Роальд Дал неймовірно описав місце куди мріє потрапити майже кожна дитина. А саме шоколадну фабрику.
Чому не Еванс
Небезпека може вигулькнути майже будь-де. Навіть на полі для гольфу. Боббі Джонс саме грав у цю гру зі своїм знайомим, доктором Томасом. І, як це іноді буває, м’ячик стрімко вилетів за межі поля. Шукаючи його, Боббі натрапляє на тяжко пораненого чоловіка. Але врятувати бідолаху не вдається. За мить до смерті незнайомець промовляє дивну фразу: «Чому не Еванс?» У кишені загиблого Боббі знаходить світлину жінки. Хто вона, ким був померлий і де шукати таємничу людину, на ім’я Еванс, що, можливо, знає відповіді на всі інші запитання?