
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Романтичний егоїст
Ця книга — роман про кохання і розчарування, як сучасна людина намагається знайти сенс у хаотичному світі. Бегбедер у цьому романі дещо зменшує пафос і сарказм. Герой книги одночасно бажає бути зрозумілим і залишатися вільним, кохати і не втрачати себе. Ідеї книги — про крихкість емоцій, про страх самотності та пошук істини у власних почуттях. Чи здатні ми любити без корисливих мотивів, чи романтика в сучасному світі не є лише маскою нашого его? Це не просто комерційний роман про легкі відносини та іронічні пригоди героя. Тут Бегбедер показує більш зрілу сторону себе.
99 франків
Найвідоміший роман Бегбедера, що давно вже став культовим. Книга написана на початку 2000-х і чудово передавала дух часу. Головний герой став символом покоління, яке тягнеться до гламуру але одночасно відчуває порожнечу через всю його штучність. Якщо зараз перечитати «99 франків», цікаво дивитися, наскільки світ змінився. Читати його сьогодні – це як заглянути на еволюцію суспільства крізь іронічний фільтр. Автор ніби документує епоху, коли споживання стало головним способом визначити, хто ти є. Для автора «99 франків» – ключовий роман, саме він зробив Бегбедера відомим.
Бесіди нащадка епохи
Це збірник інтерв’ю Бегбедера. Він говорить із видатними культурними і літературними постатями, серед яких Мішель Уельбек, Бернар‑Анрі Леві та Умберто Еко. Через ці розмови Бегбедер досліджує сучасне суспільство, людські прагнення та природу культурних змін. Він не прагне до ефектної драматизації; він слухає, помічає нюанси, а прості слова співрозмовників відкривають глибокі смисли. Основна ідея збірки — спроба осмислити епоху зсередини. Через інтерв’ю автор ставить питання, які залишаються відкритими. Це не художній роман, а своєрідний культурний щоденник.
Життя без краю
Це про природу часу, крихкість щастя та механіку людських бажань. На відміну від попередніх романів, де стиль автора нагадував фейєрверк, тут він сповільнює ритм. Книга не про події, а про стан. Як людина намагається втримати момент у світі. Бегбедер грає з часовими перспективами: спогади і передчуття переплітаються. Філософія легкості, яка ховає під собою глибоку меланхолію. Стиль книги нагадує поєднання прозової поезії та інтимного щоденника. Без ефектних сюжетних поворотів, автор будує світ через емоції та рефлексії.
Мазепа ХХ століття
Особисто в мене під час прочитання книги виникли асоціації із Іваном Мазепою. Напевно, тому, що я історик, відповідно й на Винниченка дивлюся як на політичного діяча, на совість нації, а не як на письменника. Якщо погортати біографію Івана Степановича, то там амурних історій було предостатньо, навіть на схилі літ. А от про мачо Винниченка я і не здогадувалася ніколи. Читала його оповідання про селян і про дітей. Читала і не думала, що їхній автор у реальному житті може забажати смерті власній дитині. То де ж Винниченко справжній?!
Кохання живе три роки
Бегбедер тут знову підтверджує свій талант бачити буденне через призму провокативного світосприйняття. Ця книга не про класичну романтику, а про саму сутність почуття — його непостійність, швидкоплинність, глибинну потребу людини у зв’язку. Автор піднімає питання чи можливо кохати довше трьох років? Чи любов — це емоційний спалах чи конструкція суспільства? Стиль Бегбедера тут поєднує іронію та сум. Якщо в попередніх романах він досліджував сучасне споживче суспільство, то тут занурюється в простір людських стосунків, не відходячи від своєї цинічної манери.
Вавилон
Вавилон у цій книзі постає не просто містом, а відображенням самої цивілізації – з її великими амбіціями, падіннями і тихими, майже непомітними спокусами. Кожна деталь – від складних ритуалів у храмах до буденного життя ремісників – допомагає зрозуміти, як культура формує світогляд людей. Ребекка Кван поєднує історичну точність із живою уявою, роблячи минуле відчутним, як якщо б воно дихало поруч із читачем. Книга постійно нагадує: історія рідко буває очевидною.
