Перед нами не стільки твір художньої літератури, скільки журналістське розслідування, із фактами та фото, про серію убивств індіанців у 1920-ті роки. Придбала цю книгу лише через стрічку Мартіна Скорсезе, однак, якщо чесно, і книга, і фільм більше розчарували. Немає тої інтриги і несподіванки. Хіба що цікавим є опис колориту життя осейджів, їхні звичаї та ментальність. Книга більше призначена для істориків та етнологів, які можуть проаналізувати унікальні світлини та зробити відповідні висновки.

Надзвичайно важка до читання історія румунського німця Леопольда, який мусив пройти фільтрацію у радянських концтаборах по завершенні Другої світової війни. Так сталося, що табір було розміщено в Україні. Чимось стилістика оповіді нагадує Шаламова і Солженіцина, однак, як на мене, немає максимальної гостроти. Життя в таборі було нестерпним, але не на межі фізичного виживання, як, зокрема, в ГУЛАГу. Опис сірого повсякдення перегукується з думками про рідну домівку. А повернутися додому Леопольд мусить, бо рідна бабуся благословила його на це.

У даній науковій праці розглянуто не лише обряди переходу, а й ставлення людей до них. Особисто мене цікавили речі, повʼязані з родильною обрядовістю, ставлення до вагітної жінки, новонароджених, символіка одягу в українців. З активним використанням прикладів з фольклору і унікальними світлинами авторка подає глибокий зріз з життя традиційної української родини минулого, де дійовими персонажами є баба-повитуха, наділена магічними властивостями, покритка, новонароджені діти. Так, вагітній не можна дивитися на людину із вадами та не можна сваритися. Немовляті не вишивають сорочку.

Невелика за обсягом книга про Шпіцберген, як виявилося, не норвезький, а український, подеколи - пострадянський. Острів, де живуть наші люди, заробляють гроші і виживають, де так само є політичні конфлікти між українцями і росіянами, де панують різні погляди на життя й навіть збережені куточки Радянського Союзу і комунізму. Цікаво, що там працювали і мої земляки з Житомирщини, які після 2014 року повернулися додому через загострення політичних конфліктів із проросійськими робітниками. Шпіцберген виявився таким близьким і водночас далеким.