Прочитавши вперше на обкладинці ім’я Люко Дашвар, можна подумати, що це авторка «закордонна», не українська. Аж ніяк! Це українська письменниця — прозаїк та сценарист, творами якої зачитуються сотні тисяч любителів слова (такий висновок можна зробити з того, що більше трьох сотень тисяч її книг було продано), а фільми та серіали, зняті за її сценаріями знайшли мільйони прихильників. Це всім відомі серіали «Жіночий лікар», «Господарка», «Хороший хлопець» та багато інших. До речі, варто зазначити, що сценарії Люко Дашвар — російськомовні, тоді як книги вона пише виключно українською.

Повертаючись до імені письменниці, зауважимо, що це псевдонім. Ім’я справжнє — Ірина Іванівна Чернова. Псевдонім складався легко, креативно та цікаво. Його було утворено шляхом складання складів та літер з імен близьких для авторки людей.

На світ вона з’явилася 3 жовтня 1957 року в місті Херсон. Вищу освіту молода Ірина отримувала у двох вишах — Інституті легкої промисловості, що знаходиться в місті Одеса та в Академії державного управління при Президенті України. Але її навчання триває, можна сказати, все життя. То вона закінчує журналістські курси, то курси сценариста тощо. Словом — розвиток невпинний.

До початку літературної кар’єри, коли Люко Дашвар ще не з’явилась, Ірина Іванівна працювала на різних посадах: за спеціальністю — інженером, журналістом, редактором і т. д. До речі, шлях її до журналістики був вельми цікавим та стрімким. Вона прийшла працювати в газету для роботи з листами, а вже через шість місяців обіймала посаду заступника головного редактора. Саме тут проявився її хист до слова. Пізніше вона стає редактором, а згодом — засновником власних періодичних видань. Та з цим не склалося. Тоді жінка разом із сім’єю переїздить до Києва. Там працює редактором і починає писати.

Перший роман авторки — «Село не люди» побачив світ у 2007 році. Він отримав другу премію на літературному конкурсі «Коронація слова». Критика не зовсім однозначно оцінила цей твір, проте його популярність серед читачів говорить більше, ніж слова.

Роман «Село не люди» розповідає про трагічну історію кохання дуже юної дівчини до батька її однокласника. Він теж у неї закохується. Та драма не тільки у великій різниці у віці, а ще й у тому, що син цього чоловіка теж палко покохав головну героїню. Обставини складаються так, що він гине і винною для всього села лишається вона. Жорстокість сільських мешканців інколи навіть обурює. І тоді постає питання про назву. Чи це дійсно те, що має на увазі один з головних героїв, говорячи, що село складають не його жителі, а традиції, які порушувати не можна ні в якому разі, бо тут є тільки чорне, чи біле — ти або хороший, або ні, чи можна просто змінити наголос у заголовку «Село нЕлюди».

Рівно через рік авторка подає на конкурс нове «дітище» під назвою «Молоко з кров’ю». Цей роман стає дипломантом. А у 2009 році роман «Рай. Центр» стає «Вибором видавця». У цьому творі ведеться розповідь про трьох молодих хлопців, історія про яких продовжиться в наступних романах, про кожного окремо: «Биті є. Макар», «Биті є. Макс», «Биті є. Гоцик». До речі, просто неможливо не звернути увагу на назви творів Люко Дашвар. Їх можна по різному прочитати і зрозуміти, вони тримають інтригу твору і, в той же час, зацікавлюють.

У 2012 році авторка отримує звання «Золотий письменник України».