
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
У даній праці Фромм аналізує явище свободи в історичній ретроспективі, зокрема в епоху Реформації. Багато уваги приділено явищу свободи під час нацизму, свободі і демократії. Сучасна людина, на думку німецького філософа, перетворилася на автомата, і люди перебувають в ілюзії, щиро вірячи в те, що вони вільні. Відчай таких людей стає джерелом до фашизму. Фромм критикує СРСР за надмірну його забюрократизованість. Чи може свобода призвести до самотності? Чи буває свобода хороша і свобода погана? Чим є для нас свобода? Такими є питання, що розглянуто в цій книзі.
Психолого-філософське дослідження про любов і кохання. Чи можна вважати любов мистецтвом? Чи правда, що бажання злитися з іншою особою є найбільшою потребою людини? Чи може людство прожити без любові/кохання? Що є сутністю любові? На ці питання Еріх Фромм дає вичерпні відповіді. Крім того, він аналізує різні типи любові: братню і материнську, еротичну любов, любов до себе і до Бога. Окремий розділ присвячено розпаду любові у сучасному суспільстві, що характерне для західної цивілізації.
У принципі з більшістю висновків Фромма я погоджуюся.
У своїх розмислах німецький філософ аналізує поняття мати та бути. Сучасне для нього суспільство стало суспільством споживання, для якого мати є найголовнішою ознакою існування. Свобода панує скрізь. Серцевиною нової релігії прогресу автор визначає три речі: безмежне виробництво, абсолютну свободу та безкінечне щастя. До того ж автор критикує індустріалізацію за радикальний гедонізм, егоїзм. Загалом він критикує західну цивілізацію, оспівує соціальну рівність і любов. Демонструє кризу суспільства, коли людина почувається самотньою. Відомо, що Фромм був марксистом.
Одна з найкращих книжок українсько-американського історика. Розповідає про атентат, тобто політичне вбивство Степана Бандери в Мюнхені. Дуже цікавим є оформлення книги, що дозволяє уявити себе слідчим, який нібито читає матеріали справи. Сама оповідь не є художньою, але й сухим науковим текстом це теж важко назвати. Перед нами постає звичайний Степан Бандера - не такий уже й харизматичний лідер, скоріше - звичайний бюргер, що зраджує дружину. І таким саме звичайним є його убивця.
Після прочитання цієї книги я вирішила, що Фенні Флегг більше не купуватиму - просто згаю час на якесь мило. Мені сподобалися «Смажені зелені помідори», не дуже сподобалося їх ванільне продовження, а от «Різдво з червоним кардиналом» узагалі не зачепило. Ванільна історія про дідуся, який може не дожити до Різдва через хворобу, тож змушений змінити місце проживання і клімат, переїжджає у невелике містечко, де люди творять дива, а одним із героїв є пташка. Не сказала б, що це твір для дорослих, але і не для дітей.
Цю книгу слід читати після «Смажених зелених помідорів», інакше не розібратися. Написано її в подібній манері, коли читач змушений переміщуватися у часі і просторі, нібито читати щоденник. І якщо не читати першої частини, то не зрозуміти, хто така Іджі, Бад, чому у хлопця немає руки. У цьому романі доповнено пропущені епізоди, тож складається повна картина оповіді. Але головна увага прикута до сина Рут, його життєвого шляху, його нащадків, які виросли хорошими людьми. Цікавою була оповідь про те, як, уже будучи старою людиною, Бад повернувся в рідні місця і заблукав, як його шукали родичі.
Прочитала цю книгу після перегляду кінострічки - інакше б не розібралася, адже авторка постійно відправляє читача в різні часові відтинки. Нібито читаєш щоденник, плюс подає вирізки з газет. За формою цікаво, але якщо не вловив головної лінії, то можна загубитися як у часі, так і в просторі. Перед нами історія двох подружок - Іджі і Рут. Іджі за поведінкою схожа на хлопця, вона не може знайти собі місця і постійно шукає пригод, а Рут, навпаки, дуже скромна і набожна.
Швейцарський письменник Фрідріх Дюрренматт створює пʼєсу у стилі «театру абсурду». До речі, дану книгу я читала в університеті, однак у скороченому варіанті, а вже повну версію знайшла в Німеччині цьогоріч: дехто з мешканців Гребенштейна виставив шафу із книгами надвір. У Німеччині так модно робити: бібліотеки, мерії, прості люди залишають книги на вулиці, щоб люди змогли прочитати і потім повернути.
Із моєю недосконалою німецькою доводилося часто заглядати у перекладач, однак після декількох сторінок в оригіналі я згадала те, що читала в студентські роки. Отже.
Хотіла звернути увагу на чудові ілюстрації Владислава Єрка, відзначені міжнародними нагородами, наявність англомовної версії книги та якісний друк. Відповідно і ціна кусається. Якщо ж вести мову про сам текст та наповнення книги, то це доволі жорстока казка про кохання і відданість. Причому врятувати Кая і розтопити його серце має Герда - дівчина. Тільки в 40 років усвідомила, що для більшості казок характерним була протилежна історія: у «Сплячій красуні» чоловік мав урятувати кохану. А тут усе робить дівчина, про яку Кай упродовж всієї казки і не згадує.
Чудова пʼєса, більш відома завдяки кінострічці «Моя чарівна леді», та й в інших постановках назва «Пігмаліон» рідко зустрічається. На відміну від оригінального твору, фінал у стрічці є позитивним. Під час навчання в університеті ми часто розглядали цитати з твору на заняттях з мовознавства, адже головним героєм є фахівець з фонетики. Саме за вимовою професор може сказати, з якої частини Англії чи району Лондона прибула людина. В Україні подібні явища теж присутні. Виходить, що через вимову ми ділимо людей за соціальним статусом, на рівних і нерівних собі.






