Пам’ятаємо, як частіше за все, ми відносимось до людей, чиї настанови іншим не підкріплюється власним прикладом. Так, це дратує, пригнічує, викликає іронічні посмішки та різного роду обвинувачення. А якщо наставник щиро вірить у сказане ним й сам прагне цього, йде до цього так швидко, як це можливо для нього? Якщо його слова – не про нього, а про те, як він вважає, що повинно бути, про те, чого він сам лише прагне? А якщо не прагне, однак вірить у сказане ним і щиро бажає цього іншим? То може не будемо поспішати із висновками?

Дана повість – спроба охопити те, що охопити вкрай важко і цілком, либонь, неможливо. Мова йде про відчуття свого існування. Відчуття того, що ти живеш, що ти живеш саме зараз й поряд з тобою вирує життя.

Произведение посвящено тому, что уже давно не вызывает удивления и адекватного возмущения у людей, тому, что считается нормой, хотя иногда и осуждается, и наказывается в силу вселенского лицемерия. Речь идет об убийстве!

Твір присвячений людині, яка як і багато інших змогла розгледіти несправедливість, що панує в світі. Однак на відміну від абсолютної більшості не змогла та не бажала миритися й уживатися з цим, а наважилась творити зміни. Людина із загостреним відчуттям справедливості та гуманності – саме так можна охарактеризувати героя даного твору й реальності, якого М. Горький назвав українським Робіном Гудом.