Українське село. Хата, з димаря якої крадькома тікає солодкий білий дим. Сільський голова та голова колгоспу на повний шлунок грають в шахи.

А за вікном чи то люди, чи то зомбі, що тиняються по селу, керовані лише інстинктами та рефлексами. Ці створіння іноді обступають вищезгадану хату, вдивляючись мертвими, впалими очима у білого втікача.

Захоплююча п'єса про любов, страждання, відданість, зраду, важкий вибір та докори сумління. Настільки густо заповнена п'єса почуттями, що читаючи дихати важко. Відчуваєш на грудях якийсь вантаж, тиск... Сам шукаєш вихід, виправдання, засуджуєш, борешся...

Дуже хотілося б побачити театральну постановку.

Оповідання занурює у теплі спогади із дитинства оповідаччя про життя у селі, які охоплюють всі пори року та всіх рідних.

Як і притаманно українським класикам, автор дуже поетично описує природу у всьому її різноманітті. В даному творі цей опис, перш за все, стосується рослин, які людина доглядає на своєму городі. У кожної рослини, хлопчик бачив певну, зовсім не ботанічну, індивідуальність, ба навіть характер. І, звісно, все це включаючи взаємодію із людиною.

Подібного до цього твору, я ще нічого не зустрічав.

Перестати кривлятися, а жити відповідно до своїх потреб та бажань - ось про що дана книга. А ще про силу, без якої не досягнути першого. А ще про людей, які з’являються в нашому житті в потрібний момент, і про те, що такими ж людьми можемо стати для когось і ми самі. А ще про щастя, що є сукупністю всього вище переліченого. Саме так я сприйняв даний твір.

Хороша книга молодої письменниці, що примушує згадувати, думати, змінювати...