І не знаю з чого почати. Дочитавши дану новелу, я немов би став свідком трагедії про яку всім також відомо і казати щось не хочеться, і здається, що слова взагалі будуть зайвими.

Відчувається і жаль, і сум, і сором.

Смішно! Єй-богу, смішно! xD

Основною перешкодою в сприйняті Квітки-Основ’яненка, для мене, є його мова. От важко мені його читати. І якби не його талант як гумориста, то не знаю, чи дочитав би я даний твір взагалі.

На пальцях однієї руки я можу перелічити твори, читаючі які я так сміявся. А от коли я ще й у театр сходив подивитись «Сватання на Гончарівці», то виявилось, що читаючи, я ще не достатньо адекватно сприймав, адже через тих акторів у мене щелепа боліла. :) Це той випадок, коли в театрі не соромно було й, вибачте, «поржати»! :)

До того, як ознайомитися з цією книгою, я вже був знайомий з її автором (через інший твір), і був скептично налаштований вже перед початком.

Дійсно, чогось такого, що викликало би «Вау!», для мене в цій книзі не знайшлося. Лише інколи промовляв про себе «Гм…», ото й усе.

Думки, деякі - не стандартні, однак ніякого відкриття та одкровення. Таке дійсно можна слухати керуючи автомобілем, як аналог якомусь там FМ. Можна сказати, що я залишився байдужим… Ну добре. Нехай! Нейтральним - звучить гуманніше. ;)

Очень емкие рассказы. Еще молодой Толстой, поведал нам не просто о событиях в Севастополе периода Крымской войны, а представил нам яркую, четкую картину. Он дал читателю осмотреться, как на экскурсии, летая призраком над ужасом войны. Он дал прочувствовать мысли, мотивы, настроение ветеранов и новичков.

Думаю, что Толстого, как и читателя его рассказов, очень неприятно удивил тот факт, что тщеславие может оказаться сильнее и разума, и любви к жизни, и инстинкта самосохранения. Как не странно, но этот момент в рассказах о войне, оказался самым болезненным.