Мені дуже імпонує, що зараз активно почали звертати увагу на призабуті твори наших митців. От взяти ім'я Нечуя-Левицького, творчість якого найперш асоціюється із поневіряннями Миколи Джері в пошуках правди, або із колоритними образами Кайдашів, або ж з персонажами баби Параски і баби Палажки. Але як виявилося, на думку письменника, обмежитися зображенням лише життя селян, обминаючи інші суспільні вертви було б не правильно.

Культова кіношна історія при згадці якої завжди викликаються асоціації із неймовірною Одрі Гепберн, яка зіграла головну героїню в однойменному фільмі. Аби фільм не затьмарював враження від читання, я завжди роблю перевагу у прочитанні історії, а вже після цього - в перегляді. Відзначу, що у письменника майстерна манера оповіді про самотність та недосконалість світу.

Хтось скаже, що книга поверхнева про дівчину із легковажними поглядами на життя, інші помітять у головних героях пошуки відповідей на вічні питання, пошуки себе та свого місця у світі, до якого немає інструкції.

Прекрасний роман в стилі сестер Бронте та Джейн Остін, який навіює відпочинком поза межами міста, а читаючи його, безперечно відчуватимеш спокій, подих легенького сільського вітру, теплоту ранкового сонячного проміння, запах травневої скошеної трави та станеш свідком звабливих інтрих на фермі. Відповідно, що й розповідь повільна й невимушена, все у стилі класики того часу, тому й відрізняється від нашого квапливого сучасного життя.