Для мене – даремно витрачений час на цю книгу. От не розумію я цих депресивних баришень. Сюжет – вирваний клапоть з історії, де в потоці роздумів, оцінки ситуації, людей і подій, ти маєш вловити, що ж саме відбувається з головною героїнею, де вона, чому саме там. Баришня, що вчиться на виграну стипендію в гарному вузі, має стажування про яке мріють її ровесниці, вся в депресії, бо…. а бо що ж по суті? Я, особисто, не зрозуміла причину цієї депресії. Щось в родині сталося – а хз, ця тематика пройдена галопом і в мене навпаки склалося враження, що це у неї характер дай боже, а мама потерпає.

Це було складно і дуже незрозуміло. Це найдивніша книга, яку я коли-небудь читала в своєму житті. Незвичайна і неординарна історія, яка викликала дивну суміш емоцій та почуттів.

Ми спостерігаємо за письменником, який живе в злиднях і намагається заробити хоч якісь копійки на проживання тим, що пише статті до місцевої газети. Але часто теми не зовсім вдалі і він голодує. Через цей голод він може вчиняти безглузді вчинки, які взагалі не мають ніякого сенсу.

Це продовження "Синього птаха", написане Морісом Метерлінком у найтяжчий період (тепер ми як ніколи це розуміємо!), у 1918 році, після страшних років Першої світової війни. Я завжди дивувалася тому, що найвидатніші митці створювали і створюють свої найсвітліші твори, в яких заховані ідеали добра, світла, віри та надії у людство, саме у найтрагічніші етапи життя людства. Не є виключенням і "Заручини". Мене особисто до сих пір не відпускають враження від деяких глибоких епізодів цього твору, хоча читала я цю книгу більше двадцяти років тому. Особливо згадую наступне.

80% книги я читала і сміялась в голос – ну от як можна таку єрунду писати. Відклала, посміялась, три рази «ну й дурня», взялась знову – що ж з цього то буде далі і скажу вам – загалом, не шкодую, що таки дочитала, воно хоч мало логічне пояснення, бо я реально не розуміла, що ж за жахіття,а не сюжет.