Вперше я читала цей твір у школі. Тоді в мене з'явилося переконання в тому, що нічого особливого в творі немає, і що він значно поступається у цінності шекспірівському "Ромео і Джульєтта". "Навіщо писати твір із усім відомим сюжетом?" - супила брови я, шістнадцятирічна школярка і одночасно студентка музичного училища, не маючи поняття про те, що літературний твір не зводиться до самого лише сюжету.

Твір «Климко» Григіра Тютюнника нікого не залишить байдужим. Історія про страшні часи війни і про те, як жилось в цей час ні в чому невинним людям. Головним героєм перед нами постає хлопчик Климко, який заради своїх близьких готовий на все. Він вирушає в інше місто за дорогоцінною сіллю, аби врятувати себе та інших від голоду, але, на жаль, не все так добре, як могло би бути.

Це було огидно, жорстоко та аморально. Для мого психічного стану це було занадто. Більше, ніж просто занадто. «Американский психопат» - гірше, ніж звичайний психопат.

Історія про Патріка Бейтмена - розумного та гарного чоловіка, який є дуже успішним банкіром, має розкішне життя. Збирається зі своїми друзями в елітних ресторанах. Проживає життя мрії більшості. Але це вдень. Уночі він, як перевертень, перетворюється на жахливого та нещадного звіра, який здатен на дуже жорстокі речі, які ви навіть уявити не можете в самих страшних снах.

Продовження книги «Покинь якщо кохаєш» мені взагалі не сподобалось. На відміну від першої частини ця була дуже нудна. Ніякої динаміки, нічого. Максимально сухий і не цікавий сюжет.

Зустрівшись Лілі і Атлас зрозуміли, що хочуть бути разом. Але Лілі починає думати «а як на це відреагує Райлі», проте всі рівно погоджуєтсья піти на побачення з Атласом. І протягом книги ми спостерігаємо за цим всим побутом і слабохарактерністю Лілі.