Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Вівторок
Чоловіки і жінки. Класики і сучасники. Що може обʼєднувати Оксану Забужко та Олександра Олеся, Василя Стуса і Вікторію Амеліну? Кохання. Оспівування цього високого почуття, яке дано не кожному, а автори цієї збірки точно знають, що таке любов. І пишуть про неї по-своєму. Хтось розуміє доторк їхньої душі, а хтось прагне дотягнутися до неї крізь форму «Теореми» (Оксана Забужко). Я не дуже люблю сучасну поезію, часто не розумію її. Але пан Жадан приємно вразив поезією про кохану жінку.
Люди бояться любові більше, аніж війни
Чудова збірка жіночої поезії. Сотня віршів, написаних 65 жінками. Є, щоправда, серед них і класики на кшталт Віри Вовк, Лесі України, Дніпрової Чайки, Олени Теліги. Є й сучасний класик Оксана Забужко і журналістка Вікторія Амеліна. Всі поезії поділено на чотири пори року, хоча у віршах не йдеться ні про зиму, ні про весну. Просто стан душі укладача був таким. Найбільше ж мене вразили слова, які я винесла в заголовок: «Люди бояться любові більше, аніж війни». І тут, пробачте, мені пригадалося власне життя і власні стосунки з чоловіками, багатьом з яких було 40+.
#
#
#
Поезія війни
Раніше знала про Вікторію Амеліну як активістку, що загинула два роки тому. Жертва цієї війни. Тепер знаю її як письменницю. Читала її малу прозу і плакала, сьогодні ознайомилася з поезією. Це поезія війни. Нашого сьогодення, що триває майже чотири роки. Тут вірші, починаючи з 2022 року і до загибелі авторки. Повітряна тривога як неминучість. Всі живі після відбою - і це щастя. Віра у світле майбутнє по завершенні війни. Особливо гостро звучить фраза про короткозорість жінки, яка нібито побачила майбутнє. У поезії про двох жінок і собаку. Тут згадано іскандери, що насуваються на місто.
Падіння імперії
Прочитала "Московіаду" по завершенні навчання в університеті, десь року 2007-го. Читала довго і повільно, вичитуючи кожне речення, бо Андрухович є насамперед майстром форми, а не змісту, а форму творять слова. Головний герой - українець, студент московського Літературного інституту, щоправда, імʼя в нього нагадує німецьке - Отто фон Ф. Живе цей студент у гуртожитку разом із чеченцями і азіатами, євреями та росіянами. У гуртожитку панують алкоголізм і розпуста. Андрухович пише про один суботній день літа 1991 року.
#
