Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у квітні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Динамічно..
«Майстер загадок» детектив який стартує з інтригуючої передумови, Майк Брінк після черепно-мозкової травми набуває синдрому саванта і перетворюється на людину, для якої світ це система кодів, алгоритмів і загадок. Нова справа, повʼязана з небезпечними головоломками та давніми символами, виводить його за межі звичної логіки й змушує зіткнутися з тим, що не піддається раціональному поясненню. Сюжет чітко працює в парадигмі інтелектуального трилера з домішкою містики і тут його сильна сторона. Будова сюжету побудована як ланцюг таємниць, де кожен наступний етап підвищує ставки.
«Маленьке милосердя» спонукає до роздумів, захоплює та водночас дратує. Від цієї книжки неможливо відірватись
«Маленьке милосердя» ця книга залишає радше суперечливе враження, ніж цілісне. Він ніби розпадається на дві лінії , кримінальну історію зникнення і соціально-історичний контекст але між ними бракує справжнього напруженого зчеплення. У результаті текст працює фрагментарно, окремі епізоди сильні, але разом вони не формують єдиного емоційного удару.
Минуле не відпускає, воно лише змінює форму
«За водою до моря» починається з різкого зламу, детектив Джо Кінг Олівер чесний коп із Нью-Йорка опиняється за ґратами через сфабриковане звинувачення. Через понад десять років він повертається до цієї історії вже як приватний детектив намагаючись не лише знайти винних , а й відновити власну цілісність.
#
В пошуках добровільної жертви
Володимир Лис для багатьох асоціюється з такими масштабними історично-побутовими сагами на кшталт «Століття Якова», де село, драма, кілька поколінь... А тут чувак бере і видає просто максимально жорсткий, суворий кримінальний детектив. Це якби твій улюблений вчитель літератури раптом прийшов на урок у шкірянці і почав розповідати про розборки мафії.
#
Ямайка, яку тобі не покажуть у турагентстві
Це не просто гостросюжетний трилер чи нуар, це тупо монументальна, брудна і кривава епопея, від якої мозок плавиться вже на першій сотні сторінок. Марлон Джеймс викрутив жорстокість і хаос на якийсь абсолютно космічний рівень.
#
Обезбашена леді поліціант
Якщо ти до цього читав Коннеллі і звик до його класичного Гаррі Босха, то тут на тебе чекає дуже крута свіжа кров. Автор вводить нового персонажа, і це просто бомба. Знайомся: детектив Рене Баллард. І забудь про шаблонних копів у пом'ятих піджаках. Ця дівчина живе в наметі на пляжі з собакою (так, реально, спить у наметі або в фургоні зі своїм псом!), вранці катається на серфі, ловить хвилю, а вночі розгрібає найгірше лайно, яке тільки може виплюнути на вулиці нічний Лос-Анджелес.
#
Тегеран кличе
Залітаєм в спекотний і максимально закритий Іран. Наїрі Нагапетян видала таку річ, від якої віє абсолютною екзотикою і постійною небезпекою. Слухай, я б назвав цю книгу міксом класичного детектива, оцього старого доброго формату, де є труп і купа підозрюваних та гострого політичного трилера. Тільки уяви: замість якихось знайомих європейських вуличок чи англійських маєтків - Тегеран. Атмосфера там така густа і напружена, що аж дихати важко. Це місце, де релігія і влада сплелися в такий жорсткий клубок змій, що не розплутаєш.
#
"Настанови Піфії"
Якщо після перших двох книг ти думав, що нижче падати нікуди, то «Настанови Піфії» доведуть: у пекла немає дна. Це фінальний акорд трилогії про Вікторію Бергман, і автори тут тупо вимикають світло. Комісар Жанетт Чіберг уже не просто втомлена - вона випотрошена. Стокгольм тріщить по швах від нових трупів, а розслідування впирається в «Настанови Піфії» - якусь стрьомну, закриту організацію педофілів та садистів, куди входять дуже непрості люди в дорогих костюмах.
#
"Спрагле полум'я"
Коротше, якщо після першої книги ти сподівався, що у другій частині дадуть хоч трохи видихнути - забудь. Автори вирішили, що «Дівчинка-ворона» була лише легкою розминкою, і в «Спраглому полум'ї» вони починають викручувати нерви вже по-дорослому.
#
"Дівчинка-ворона"
Ось тут обережно: якщо ви думаєте, що читали жорсткі скандинавські трилери, то після «Дівчинки-ворони» вони вам здадуться дитячими казками на ніч. Ерік Аксл Сунд (це насправді двоє шведів, які пишуть як один колективний психопат) видали таку концентрацію чорноти, що її хочеться змити з себе з милом відразу після прочитання.