Ріст головної героїні у порівнянні з першою книгою не дуже помітний. Я б навіть сказала, що Вільма деградує з кожною новою сторінкою. Її душевні метання між вірою у незрадливість коханого та його можливим залицянням до колишніх змушують перевіряти і свої думки. Можу допустити, що це зумовлено її неочікованою вагітністю. Другим за адекватністю у цьому театрі абсурду, після Амді, є Руне, медіум, який, хоч і дурить людям голову, непохитно вірить, що брехати іншим - не можна. Дуже зворушила історія кохання матері Руне, Елісе, та тітки Вільми, Рут.

"Мова має значення" - зізнавайтеся: про що перше ви подумали? Напевне, про те, про що і я. Олександр Бабінський, автор книжки з такою клікбейтною - вибачте, не доберу іншого слова - назвою попередньо трохи розповідав про свою працю в сториз, тому, мабуть, не лише я була переконана, що вона - про те, як добирати правильні, відповідні до ситуації мовні засоби для оформлення думки. Щось на кшталт різниці між "закінченням війни" та "перемогою України" або між "недоліками" й "зонами росту". 

М. Коцюбинський в українській прозі початку XXст. в Україні вважається одним із творців психологічної новели.

Повість «Тіні забутих предків» 📙читала ще у шкільному віці, та, на жаль, у памʼяті на той момент нічого не залишилось ( незрозумілі діалектні слова, роздуми героїв, незрозумілі стосунки). 🤪Словом, більше питань залишилось ніж відповідей. 
Тож вирішила повернутися до цього твору. І лише зараз зрозуміла і оцінила цей шедевр 🥰