Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
#
Феномен «Жінки» Буковські
«Жінки» Чарльза Буковскі — це сповідь брудної душі. Твір просякнутий вульгарністю, хтивістю, алкоголем і, як не дивно, жінками. Це книга, яка не намагається здаватися красивою — вона оголює все, навіть те, що ми звикли приховувати.
Для когось цей роман видасться дешевим, грубим письмом — ніби написаним підлітком, що мріє про секс і не розуміє нічого глибше. Але для когось іншого — це одкровення. Це можливість зазирнути в себе, зізнатися у власному цинізмі, у власному болі.
Нагороди знеохочують
Альфі Кон зробив такий підзаголовок своєї монографії: «Вади системи мотивації». Що він мав на увазі? Насамперед він критикує популярну на Заході концепцію біхевіоризму, відповідно до якої певний стимул викликає певну реакцію, тобто якщо використовувати як стимул до праці винагороду, то вона призведе до зростання результативності праці. На думку психолога, на практиці це не діє. Винагороди є річчю непоганою, але не завжди дієвою, вони насправді часто демотивують, адже виконувати цю діяльність без винагороди, за власним бажанням, людина, швидше за все, не буде. Винагородою може бути премія.
Шоколад
Джоан Гарріс справді пощастило з екранізацією. Фільм з Жюльєт Бінош і Джонні Деппом вийшов саме таким, яким і мав бути — трохи казковим, з атмосферою спокуси. Не впевнена, що звернула б увагу на цю авторку, якби не фільм. У книзі шоколад виступає каталізатором змін. До маленького французького містечка разом із вітром приходить Віана Роше (це дуже нагадало мені Мері Поппінс). Вона відкриває шоколадну крамницю просто під час Великого посту — і цим самим уже кидає виклик пуританському укладу містечка. Шоколад тут — символ вибору.
#
#
Переможець завжди самотній
Пауло Коельйо, автор, якого звикли читати заради філософських притч і натхнення, цього разу занурює читача у світ глянцю, моди, грошей. Головний герой не може відпустити минуле. Його поїздка на Каннський кінофестиваль — справжнє полювання. На свою колишню. Історія розгортається серед яскравих декорацій — червоні доріжки, зірки, дизайнери, актори. Але чим більше глянцю навколо, тим сильніше відчувається внутрішній вакуум. Коельйо показує: за гламуром ховаються втома, самотність і страх бути непотрібним. Це не роман про вбивства. І не любовна драма.
Моторошна історія вбивці
Памʼятаю, як дочитала цей роман у поїзді Київ - Одеса далекого 2009 року. Дочитала і зраділа, бо страшенно мучилася. Найбільше - натуралістичним підходом автора, який так майстерно описував запахи, зокрема неприємні, що інколи виникало бажання піти до вбиральні. У цьому, власне, і полягає майстерність Зюскінда. Постмодерний підхід до зображення персонажів, акцент на еротизмі та сексуальності, відвертість в описі забороненого. Перед нами - геніальний парфумер та не менш геніальний убивця, який у пошуках запаху не гребує вбивством молоденьких дівчат.
Галерея пройдисвітів
«Галерея пройдисвітів» — це блискуча, іронічна подорож у закулісся арт-ринку. Автор колишній директор Sotheby’s, добре знає про що говорить. Тому в книзі немає пафосу, зате є стиль, іронія й точність. Гук показує, як митці, дилери, колекціонери і шахраї творили не лише історію мистецтва, а й його міф. Головна принада книги — її персонажі. Вони більше схожі на героїв великого роману. Але всі — реальні. Гук не романтизує арт-бізнес, але й не зводить його до суцільної корупції. Він тонко балансує між критикою і захопленням.
Бій з демоном
Це не просто три біографії. Це три психологічні портрети, три трагічні долі. Вони поєднані автором через один спільний мотив — "демона", що живе всередині кожного творця. Цвейг називає цих трьох одержимими. Але не в релігійному чи романтичному сенсі. Вони одержимі внутрішнім безпокоєм, "демоном", що вириває людину за межі її буденності, комфорту, спокою. Це внутрішній порив, що штовхає людину у творчість, у крайнощі, у безумство. Гельдерлін — поет, що прагнув до божественного ідеалу, але зламався під вагою власного бачення світу.
Феріде і Кямран
Моє дитинство припало на 1980-ті - початок 1990-х років. Це був час появи перших серіалів, зокрема зарубіжних. І якраз тоді по телевізору я вперше почула про Феріде і Кямрана. Ніяк не забуду дівчину, що сидить на дереві та їсть шоколад. Кямран, в якого вона була до нестями закохана, завжди приносив їй коробки з шоколадом, терпів її дотепи та насмішки, а сам був ввічливим і мовчазним. І як же змінилася ця весела дівчина впродовж розгортання дії, якою серйозною і глибокою вона врешті стала! Десь у віці 11 років я знайшла вдома книгу «Чаликушу» і вирішила її прочитати.