Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Український Езоп
З дитинства не могла зрозуміти, чому байки Леоніда Глібова сюжетно схожі із байками Івана Крилова. Як зʼясувалося, і Крилов не є новатором, оскільки переповів на свій лад твори Езопа та Лафонтена. А Глібов додав до цих байок власне українського колориту. Класичною є «Лебідь, Щука і Рак», де показано, що досягти успіху можна лише завдяки спільній праці. А коли кожен тягне у свій бік, хура й досі там. Особисто мені подобається байка «Цуцик», де показано через діалог протиставлення панського цуцика, який нічого не вміє робити, та дворового Бровка, який перебивається харчами й охороняє двір.
Я в серці маю те, що не вмирає
Драма-феєрія, створена на Волині, під впливом української міфології, віри в мавок, перелесників, русалок, потерчат. Вигадана реальність, доповнена істинно людськими почуттями та мріями бути щасливою у шлюбі, кохати, жити. А про талановито створені діалоги та форму твору годі й говорити. Леся Українка у цьому плані неперевершена.
Франкенштейн
Франкенштейн — не безумець і не геній. Він — людина, яка повірила, що може стати богом. Його одержимість проникненням у саму суть життя народжує істоту. І в цій трагедії — не лише чужорідність, але й болісна жага бути прийнятим, бути почутим, бути... коханим. роман пульсує електрикою епохи — доби наукових відкриттів, коли люди вперше зазирнули за межу можливого. Але водночас у тексті живе античний дух — Прометей, що викрав вогонь і поніс кару. Франкенштейн теж краде — не вогонь, а таємницю життя. Мова роману — елегантна й водночас стримана.
Ніч у самотньому жовтні
Є такі книги, які не просто читаєш — а заходиш у них, як у старий цвинтар у тумані, озираючись, відчуваючи тривожне дрижання в повітрі. «Ніч у самотньому жовтні» саме така книга. Вона не лякає, вона зачаровує. На перший погляд — це гра. Таємна, стара, що розгортається лише раз на століття. Гравці — персонажі, знайомі нам із найтемніших сторінок літератури та легенд… Але розповідає нам цю історію… собака. Так, саме пес — вірний компаньйон свого господаря-чаклуна. І цей на диво розумний пес виявляється не просто свідком, а гравцем, стратегом, хронікером і філософом.
Сто років самотності
У світі, де межа між реальністю та вигадкою тане з’являється місто-сон, місто-міраж, створене з пилу, спогадів і магії. Саме тут, у серці забутої долини, розгортається історія, що триватиме сто років і одну вічність — історія самотності, що передається, як родинне прокляття. Габріель Гарсія Маркес створив нову міфологію. «Сто років самотності» — це літературне полотно, виткане з див, болю, пристрастей і снів. Родина Буендіа — наче багатоголоса симфонія пристрастей, провин і примар.
За відсутності чоловіків
Париж, 1916 рік. Час, коли чоловіки у формі щодня залишають свої домівки, щоби зникнути в окопах, у забутті, у небутті. І саме в цій порожнечі, залишеній відсутніми, народжується історія, що ламає умовності. 16-річний юнак зустрічає дорослого, освіченого, трохи втомленого від війни чоловіка. Між ними — прірва у віці, соціальному статусі, досвіді. Але між ними і — невідворотне тяжіння, таке саме незбагненне, як і невблаганне. Автор не прикрашає і не засуджує. Він не моралізує. Його завдання — показати правду такою, якою вона є: оголеною, часом незручною.