Рецензії та відгуки на книгу

Крісті в 1934 році написала те, що зараз назвали б "моральним трилером з непередбачуваним фіналом". Тільки вона зробила це на сто років раніше за всіх інших. Уявіть: розкішний поїзд застряг у сніговому заметі посеред нічого. Усередині - вбивство. Жертва - мерзотник, якого всі ненавидять. Підозрюваних дванадцять, і кожен бреше. Алібі є у всіх, але водночас у нікого. Пуаро збирає факти  і вони не складаються в логіку (звісно ж, на перший погляд).

Двічі читала цю книгу - у школі та в університеті - але думаю, що всієї глибини опису так і не збагнула. Можливо, треба жити в Латинській Америці, аби усвідомити багато речей. Взяти тих саме ромів (циганів), які зʼявляються вже на першій сторінці та не зникають до останньої прямо чи опосередковано. Вони є своєрідними оракулами, носіями здобутків цивілізації. Вони знають, що таке магніт та лупа, як їх використовувати, та саме в їхніх пророцтвах сказано про рід, першого представника якого привʼяжуть до дерева, а останнього зʼїдять мурахи. Так, урешті, і сталося.

Прочитав свого часу "Солодку Дарусю" і якось на думку прийшло: Матіос написала "Гру престолів" без драконів, але з такою ж кількістю смертей, зрад і жіночої люті.
Буковина, 1940-ві. Даруся Гуцулюк - сільська красуня, яка виходить заміж за Івана. Здавалося б, типова історія про кохання. Але ні. Матіос показує пекло, замасковане під традиційне село: домашнє насильство, зради, вбивства, інцести, божевілля. Все це під соусом "так заведено", "така доля".