Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у вересні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Потім
Головний герой, мовчазний інтелектуал, який не поспішає жити. У світі, де всі кудись прямують, він стоїть на місці. Він шукає сенс у безсенсовності, гідність у компромісах, красу — у відчуженні. Сюжет розгортається повільно, майже медитативно. Тут немає гучних драм. Але є світло японського літа, що ллється крізь рисовий папір. Є тіні моралі, що падуть на білу кімнату свідомості героя. Є кохання — глибоке, але зіткане з заборони. І є той самий фатальний момент, коли Дайске вперше вирішує жити «не як усі». І все, що було до того — раптом змінює форму, вагу, значення.
у напрямку до нуля
На перший погляд, усе класично: в маєтку на березі моря збираються знайомі, колишні й теперішні, друзі та незнайомці. Напруга згущується поволі, майже непомітно — як приплив, що спершу лоскоче пісок, а потім затягує під воду. І ось, коли вбивство нарешті стається, читач розуміє: це не кульмінація, це тільки «нуль» — початок справжньої гри. Авторка розставляє пастки: те, що здавалося неважливим, виявляється ключовим; ті, кому віриш — раптом втрачають обличчя. Це книга про підступність звичних ситуацій, про те, як минуле ніколи не зникає, лише вичікує слушного моменту.
Покинь нарциса назавжди
Іноді найстрашніший полон — той, у якому ти навіть не усвідомлюєш, що ув’язнений. Саме про це — книжка Сари Девіс «Покинь нарциса назавжди». Про невидимі пута і шлях до свободи. Це рятівний човен, кинений туди, де тонуть мільйони жінок (і не тільки), застряглі в лабіринтах токсичних стосунків. Девіс говорить прямо, чітко, без прикрас — але з глибоким співчуттям і повагою до кожного, хто пережив або ще переживає аб’юз. Книга побудована як маршрут — від перших сумнівів до остаточного прощання. Вона вчить розпізнавати червоні прапорці, не шукати виправдань для нарцисів.
Сп’янілі від кохання
Кохання, як і вино, — має затьмарити розум і розбудити серце. Саме про таке кохання розповідає Ґіллорі у книжці «Сп’янілі від кохання». У центрі сюжету —власниця затишної виноробні, яка одного вечора дозволяє собі дещо безтурботне: спонтанне побачення з незнайомцем. А вранці все ускладнюється — цей «незнайомець» виявляється її новим співробітником. Здавалося б, це класична романтична ситуація — але Ґіллорі наповнює її емоційною глибиною, сучасними проблемами та живими діалогами. Авторка пише легко й чуттєво.
Дім Ґуччі
Сара Гей Форден занурює читача в розкішний, але водночас отруєний світ модної імперії, де під блиском ховаються сімейні чвари, амбіції, ревнощі та кров. Це багатошарова хроніка злету та падіння однієї з найвідоміших династій XX століття. Через сторінки книги розгортається драма, гідна античного театру: сім’я, яка створила імперію з нуля, сама ж і стала її руйнівником. Форден веде крізь десятиліття — від скромного початку до вбивства Мауріціо Ґуччі, останнього спадкоємця родини, замовленого його колишньою дружиною.
Усе, що я знаю про кохання
Є книжки, що схожі на розмову з подругою під ранок: коли місто ще спить, коли вже сказано все зайве, і залишається тільки правда — трохи крива, смішна, болюча і зовсім не глянцева. Саме такою є книга Доллі Олдертон «Усе, що я знаю про кохання» — не ідеальний посібник із романтики, а живий щоденник життя, у якому кохання не завжди має форму серця. Це мемуари, але не зразка «глянь, як я досягла успіху». Це чесне, часом беззахисне зізнання, що виростає крізь дурні побачення, шалені вечірки, розбиті серця, втрати і дзвінки о третій ночі.
Портрет однієї леді
«Портрет однієї леді» — глибоке, тонке дослідження жіночої свободи, ілюзій і тих пасток, які ховає в собі бажання «бути собою». героїня спочатку нагадує легкий вітер із Нового Світу: незалежна, допитлива, смілива у своїх мріях. Вона вирушає до Європи не як на екскурсію, а на пошуки істини — про себе, про світ, про любов. Але в старому світі, за фасадами вілл, замків і мовчазних салонів, на неї чекає не романтика, а драма — витончена, майже невидима, мов павутиння у сонячному промені.
Чиполіно
У світі, де справедливість часто стає тінню, а правда ховається за високими парканами влади, з'являється хтось маленький, сміливий і… з цибулевою голівкою. Так, мова про Чиполіно — хлопчика-овоча, який навчив не одне покоління дітей (і дорослих) відрізняти добро від зла не за зовнішнім блиском, а за вчинками. Це алегорія, тонка й дотепна, про суспільство, у якому одні будують палаци на сльозах, а інші — затоплюють ці палаци своїм сміхом і гідністю. Джанні Родарі створив світ, у якому овочі мають більше серця, ніж чимало людей у нашому. Чиполіно — це дух спротиву.
Золотий дім
У «Золотому домі» Салман Рушді — мов режисер старого доброго нуару — піднімає завісу над сучасною Америкою, де кожен камінь тротуару пам’ятає чиєсь вигнання, таємницю, нову ідентичність. Це історія про маски, які ми носимо в світі, що більше не вірить у правду. Рушді знову повертається до великих міфів. І робить це через історію заможного, владного, мовчазного чоловіка, що разом зі своїми синами оселяється у розкішному будинку в Манхеттені, мов новітній Гетсбі.
Подорожі з Чарлі в пошуках Америки
У кожного письменника є твір, який, попри відсутність гучного пафосу чи драматичних сюжетних зламів, стає вікном у душу автора. Для Джона Стейнбека таким текстом стала книга «Подорожі з Чарлі в пошуках Америки» — інтимний щоденник мандрівки, де за кермом — не лише людина, а й ціла епоха, яка поволі зникає з горизонту. Це — медитація над сутністю американського духу, над тим, як змінюється країна і, разом із нею, змінюється сам мандрівник. Автор мандрує зі сходу на захід, із Півночі на Південь, занурюючись у різні світи, які водночас є однією країною.