Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Історія Європейської цивілізації. Середньовіччя. Собори. Лицарі. Міста
У томі “Історія Європейської цивілізації. Середньовіччя. Собори. Лицарі. Міста” Умберто Еко виступає не лише редактором, а радше диригентом великого інтелектуального оркестру. Це не підручник і не музейний каталог. Це — живий простір, у якому Середньовіччя дихає. Книга не вибудовує хронологію — вона вибудовує відчуття. Історія тут не зведена до дат, а зведена до досвіду. Особливо вражає спосіб, у який книга поєднує архітектуру, міф, віру й побут у єдиний текст.
Бавдоліно
Еко створює середньовічну пригоду, де вигадка — головний двигун цивілізації, а міф — єдина форма правди. Головний герой — селянський хлопець, який зумів обманути саму історію. Його брехня настільки переконлива, що вона породжує міста, релігії, імперії. Усе, чого він торкається, перетворюється на легенду. У цьому парадоксі — серце роману. Людина створює світ не за допомогою істини, а через історії, у які готова повірити. Еко будує текст з хронік, листів, вигадок, цитат і псевдосвідчень. Його проза густо насичена середньовічними деталями.
Номер нуль
Умберто Еко завжди писав не про події, а як народжується думка, як створюється віра, як текст починає керувати тими, хто його читає. У «Номері нуль» його лабораторія — редакція вигаданої газети, де брехня виробляється свідомо, за графіком. Газета називається «Завтра», але в ній немає нічого від майбутнього — лише ретельно зібрані уламки сьогоднішніх страхів і вчорашніх пліток. Це видання для шантажу, інструмент тиску, фабрика підозр. У центрі історії невдаха-журналіст, який погоджується працювати в цій «редакції-примарі». Він ніби свідок експерименту над правдою: як її можна імітувати.
вічний фашизм
Це не політичний трактат і не історична довідка. Це спроба вловити запах зла, який ніколи не вивітрюється повністю. Еко не пише про фашизм як завершену історію — він говорить про нього як про хворобу пам’яті. Його «вічний фашизм» — система звичок мислення, що проростає з повсякденності. Він описує тихий вірус у мові, у побуті, в інтонації, коли «порядок» звучить солодше, ніж «свобода». Тринадцять ознак, які він перераховує. Культ традиції, страх відмінностей, зневага до інтелекту, обожнення сили, презирство до слабких — кожен пункт звучить не з минулого, а з сучасності.
Празький цвинтар
«Празький цвинтар» — роман, у якому брехня стає головним рушієм історії. У центрі — підробник та шпигун, який створює фальшиві документи. Саме він пише текст, що стане «Пратоколами сіонських мудреців». Саме в цьому нерв книжки: історія Європи виявляється побудованою на папері, що пахне брехнею. Еко грає з читачем. Він відтворює століття з такою щільністю деталей, що реальність починає розчинятися. Мова роману саркастична. Як легко людське мислення ковтає вигадане, якщо воно вміло подане? «Празький цвинтар» — не просто історія про брехню, а розповідь про те, як ця брехня створює реальність.
Таємниче полум’я цариці Лоани
«Таємниче полум’я цариці Лоани» — це подорож у глибини свідомості, де минуле стає єдиним можливим шляхом до розуміння себе. Головний герой прокидається після коми з ідеально збереженою енциклопедичною пам’яттю. Він пам’ятає цитати з Данте, але не пам’ятає власного дитинства, власного «я». І саме тут пам'ять як архів культури протиставляється пам’яті як досвіду. Текст роману схожий на старий альбом, де під пожовклими сторінками заховані фрагменти життя. Книга дихає пилом старих бібліотек і водночас звучить як монолог людини, що намагається оживити власну душу через знаки культури.
Чарівна крамниця
«Чарівна крамниця» — історія, у якій Герберт Веллс відкриває двері в дитинство. Ту територію, де диво ще не розділене на справжнє й уявне. Проте за цим начебто простим сюжетом ховається неспокій. Ніби за кожною іграшкою стоїть щось, що не можна назвати до кінця добрим. Оповідання починається буденно — батько веде сина в крамницю, аби подарувати йому диво. І диво приходить: іграшки оживають, простір змінює форму, логіка розчиняється. Але ця чарівність має присмак тривоги. Ми не певні, чи батько справді бачить те саме, що й дитина. У «Чарівній крамниці» автор говорить про сприйняття.
Недосвідчений дух
Це книга, у якій Веллс тимчасово відкладає свої машини, вторгнення та експерименти. Назва оповідання звучить як вирок і виправдання водночас. «Недосвідчений дух» — це відлуння людського невміння жити. Це розповідь про душу, яка після смерті не знає, куди прямувати. Веллс показує потойбіччя як стан — продовження нашої звички блукати у власних сумнівах. Мертві шукають сенс, намагаються говорити, доки не зникають у повітрі, залишаючи лише невпевнене «я є». І саме це «я є» — головна тема Веллса. Сама спроба усвідомити присутність навіть тоді, коли вже немає тіла.
Війна світів
Герберт Веллс пише не про космос, а про земну пиху, яка нарешті чує власну крихкість. Оповідь побудована з уривків, спостережень, випадкових зустрічей і втеч. Веллс показує людей, застиглих між панікою та байдужістю. Його мова суха, точна, кожен опис звучить як документ катастрофи. Це не трагедія, а протокол кінця. У цьому тексті немає героїзму. Є лише спроби вижити, зберегти якусь подобу думки серед хаосу. І саме тут ховається головна ідея: цивілізація — це тонка плівка звички. Людство виявляється матеріалом для досліду, який воно само колись проводило над слабшими.
Невидима людина
Це історія про те, як зникнення тіла оголює все, що ховалось під шкірою. Герберт Веллс не пише про диво науки. Він пише про оголений розум, який втратив форму, як рідина без посудини. Вчений, який знаходить спосіб стати невидимим, спершу здається переможцем над природою. Але у Веллса кожна перемога — лише новий різновид поразки. Світ, який герой намагається підкорити, перестає його бачити — і водночас перестає його визнавати. Роман дихає холодом. У ньому немає героїв і лиходіїв. Лише людина, яку світ не помічає, не здатен зрозуміти. Веллс не шукає співчуття й не засуджує.