Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у березні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Джеймс Крюс "Мій прадідусь і я"
Скільки в світі існує книг про дідусів, але про прадідусів - мабуть лише одна - "Мій прадідусь і я" Джеймса Крюса. І яке ж то щастя в житті мати живими прабатьків. Ця книга настільки переповнена тепла, бо розумієш, що в житті бабуся й дідусь можуть супроводжувати дитину до її повноліття, а от із прабатьками - відрізок часу проведений разом не такий вже й довгий, у когось взагалі й цих відчуттів нема.
Ліна Костенко "Маруся Чурай"
В центрі історичного роману-поеми - постать легендарної української піснетворки, співачки Марусі Чурай. Ліні Костенко вдалося створити глибокий психологічний образ Марусі, обдарованої дівчини, яка палко любить свою землю, і ця безмежна її любов бринить у кожній її пісні. Поема настільки захоплює читача, що уявно опиняєшся у вирі національно-визвольної війни.
Іван Кочерга "Свіччине весілля"
В основу цієї драми Іван Кочерга вніс історично достовірний факт, який засвідчує як наприкінці ХV - на початку ХVI століття у Києві існувала заборона створена нібито як протипожежний захід й впроваджена литовськими князями світити світло.
Понад півтора десятки років кияни боролися за своє людське право бачити світло в темноті та відчувати тепло. Навколо цього історичного факту безчинства литовської "влади" і розгортається сюжет п'єси "Свіччине весілля"
Павло Загребельний "Диво"
Роман "Диво" - надзвичайний за своєю структурою твір - він охоплює величезний часовий проміжок - добу правління Ярослава Мудрого.
Із історичною постаттю Ярослава Мудрого в художній літературі, я вже знайома - із однойменною драмою Івана Кочерги. І вважаю, що в такій послідовності й найкраще пізнавати особистість князя.
Франц Кафка "Перевтілення"
Занепад, страждання та руйнування світу породили в творах письменника шокуюче поєднання відчуття жаху та сірої буденності.
Ернест Гемінгвей "Старий і море"
Кожна людина поняття "щастя" та "сенс людського буття" розглядає і розуміє по своєму, адже в кожної людини є своя шкала цінностей. По своєму розумів щастя герой повісті "Старий і море" - старий кубинець Сантьяго. Він живе в особливому світі: не споглядає природу відсторонено, а сам є її частинкою. Адже все життя він прожив у єдності з нею, з морем.
Бернард Шоу "Пігмаліон"
Найвідомішою п'єсою драматурга Бернарда Шоу вважається п'єса "Пігмаліон". Назва твору викликає алюзію на античний міф, який розповідає про скульптора Пігмаліона і його палке кохання до мармурової статуї чарівної Галатеї. Із даного міфу відомо, що богиня кохання Афродита, почувши благання Пігмаліона, оживити творіння майстра, і Галатея стала його дружиною.
Сюжет твору чітко перегукується із сюжетом античного міфу, проте він переповнений комізму, а дія п'єси перенесена з античних часів у епоху, сучасну письменникові.
Дмитро Малаков "Ніби й не було війни..."
Такі спогади переповідають у поодиноких родинах, правильніше корінних київських родинах, бо очевидців вже й не має серед живих, але історії як пам'ять живуть.
Це історія про тяжке, страшне і незвичне життя в окупованому нацистами Києві, про те як люди мусили жити й прагли вижити у час війни. Бо факти, спогади та фото розкажуть найбільше.
Розстріли цивільного населення, планомірне винищення євреїв та циган, непрацюючий водогін, голод, будь-яка робота, аби вижити. Але будь-яка навіть прихована робота в німецьких установах могла бути сприйнята як "співпраця з нацистами"
Едіт Несбіт "Діти залізниці"
Книга "Діти залізниці" Едіт Несбіт вже стала класикою англійської літератури, написаною для дітей. Це чудова життєствердна історія розповідає про важливість взаємодопомоги у житті людей.
Залізниця виступає як символ міцного сталевого зв'язку як між взаєминами окремих людей, так і між членами родини, яка волею долі опинилася у скруті, адже кожна родина проходить випробування горем та нещастям, але не кожну родину вони об'єднуюють та укріплюють.
Борис Антоненко-Давидович "Слово матері"
В радянські часи творчість Бориса Антоненка-Давидовича довго замовчувалася, адже письменник свого часу провів у засланні у Сибіру, а повернувшись в Україну, писав "у шухляду" з вірою, надією та сподіваннями, що прийдуть часи, часи незалежності і його твори прочитає український читач.Фактично Борис Антоненко-Давидович знайшов свого читача після своєї смерті.
Письменник впродовж свого життя ніяк не міг осягнути розумом, що є люди, які здатні зневажати свій народ, його мову, свої духовні корені. Всі ці переживання він передав у повісті "Слово матері"