Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
11/22/63
Головний герой отримує змогу змінити історію. Але Кінг не дозволяє цій можливості стати атракціоном із парадоксами — він перетворює її на дослідження тягаря відповідальності. Минуле у романі вперте. Воно чинить опір, мов організм, що не дозволяє себе перекроїти. І саме в цьому проявляється головна філософія книги: час не прощає втручань. Любовна лінія — це не романтична прикраса сюжету, а серцевина, через яку розкривається ціна змін. У світі, де кожен крок може змінити історію, найцінніше — здатність прийняти втрату.
Долорес Клейборн
Стівен Кінг у “Долорес Клейборн” відсуває убік жах як жанрову рамку й занурює в інший моторошний вимір — у правду, яку жінка мусить вимовити вголос щоб вижити. Це не сповідь і не виправдання. Роман написаний як монолог — суцільна течія мови. Ми ніби сидимо поруч в задушливій кімнаті поліцейського відділку і слухаємо не історію вбивства, а історію виживання. Долорес - людина, якій довелося зруйнувати власну мораль, щоб урятувати себе та свою дитину. Її правда некомфортна, її біль не викликає жалю, але змушує поважати. “Долорес Клейборн” — не про злочин, а про межі людського терпіння.
Інститут
Кінг досліджує зіткнення розуму й системи, таланту й насильства, людяності й функціональної бездушності. Сюжет простий у своїй основі: дітей із надзвичайними здібностями викрадають і поміщають до таємного закладу, де з них намагаються «витиснути» користь для державних цілей. Але за цією науково-фантастичною оболонкою — історія про владу що виправдовує будь-які методи, і про те як найслабші можуть чинити опір. Cтрах у романі не має надприродного обличчя. Він технічний, логічний — саме яким і буває справжній жах у світі дорослих.
Салимове лігво
Зло не приходить раптово, а проростає тихо серед знайомих облич і вечірніх новин. Це не історія про потойбічних створінь — це про звичність зла, яке знаходить собі дім у людській байдужості. Кінг вибудовує атмосферу поступово, дозволяє спочатку закохатися в це містечко, відчути його ритм. І лише потім цей знайомий світ починає темніти. Коли перші сліди жаху стають очевидними, вже запізно: зло встигає стати частиною звичного пейзажу. Це про страх перед порожнечею, про спокусу підкоритися, перестати чинити опір. Містечко заражається мовчанням.
Кладовище домашніх тварин
Стівен Кінг розповідає історію про втрату, страх і смерть. Він розкриває, як легко любов може перетворитися на темну спокусу, коли людина відмовляється прийняти неминуче. На поверхні — сюжет про сім’ю, яка переїздить до тихого містечка, поруч із яким лежить дивне кладовище. Але ця оповідь розростається, мов коріння старого дерева. Де закінчується людяність, якщо ми готові переступити межу між життям і смертю? Найстрашніше — не воскресіння мертвих, а мить, коли герой починає вірити, що зможе обдурити природу. І Кінг показує: за кожне “якщо” є ціна, яку не здатен витримати жоден живий.
Ловець снів
Світ “Ловця снів” починається зі снігу. Стівен Кінг веде в глибини засніженого лісу, людської пам’яті, де спогади мають запах дитинства й страху водночас. Четверо друзів, що колись урятували хлопчика з дивними здібностями, дорослішають. Коли чужа присутність вторгається у їхній світ, вони змушені згадати, ким були, щоб зрозуміти, ким стали. Кінг творить історію, де жах не ззовні, а всередині. Моторошні деталі — паразити, “сіра туманність” у голові — працюють як метафори пам’яті, провини та співчуття, що поволі розкладаються.
#
#
Цікаві розповіді про міста
Надзвичайно душевна і тепла книга, написана так, як я люблю. Тобто від першої особи, від людини, яка дійсно побувала в описаних місцях та яка наповнила свої розповіді позитивом. Коли я придбала цю книгу, була осінь 2022 року. Я тоді повернулася з Німеччини, відвідала по дорозі Краків, потім було викладання туристичних дисциплін в університеті. Я була сповнена натхнення і віри у швидке завершення війни, що я невдовзі знову зможу подорожувати. І ось якраз розповіді авторки про Краків і Амстердам.
Повне зібрання української поезії
Напевне, ми бачимо найбільше зібрання творів українських поетів двадцятого століття. Прикметно, що значна частина лірики присвячена вічній любові. «О, панно Інно» Павла Тичини - класика жанру. Чи то любив він сестру, чи то саму Інну - то насправді є неважливим. Головне - це оспівування великого кохання до жінки, цілком реальної, проте недоступної.