Розповідаючи про цю збірку, я попадаю під впливи, які варто було би лишити за рамками відгуку і не можу відступити від особистості автора, його близьких і друзів, чиї слова любові вислухав зовсім нещодавна, під час презентації книжки. Моя прискіпливість до тексту не відміняє симпатій до письменників, якщо вона виникла, не відміняє поваги до вчинків, які залишають по собі хоч поети, хоч прозаїки, ті що з нами і ті, які відійшли, лишивши сліди на землі і в пам'яті. Говорити про Іллю в минулому часі не хочеться.

Не з першої спроби Південна Корея почала розкривати літературні таланти. В обох випадках це книжки письменниць, перекладені українками і наскільки невдалим виявився перший тандем авторки і перекладачки, настільки ж другий дует (Шін Гьонсук і Ханна Кузьменко) справив позитивне враження. Я не впевнений, що колись познайомлюся з Південною Кореєю в якості туриста, та книжка завжди стає в пригоді, коли бажання пізнавати світ не співпадає з можливостями банальними і тривіальними.

Весь досвід мого читацького життя, а це понад пів століття, починаючи з другої половини минулого і донині, давав упевненість в незмінній якості шведської літератури. Нехай цей жарт, непідвладний спростуванню, залишиться істиною аж до останнього дня. А причина тому проста: в своєму дитинстві, яке не здається мені аж таким віддаленим, книжкою, прочитаною неймовірну кількість разів, стала повість шведського автора – Уллє Маттсона «Бриг «Три лілії»».

 Філософ, перекладач, письменник і поет, науковець, носій і знавець арабської мови, дослідник літератури. По прочитанні роману про автора додам іще одну помічену мною властивість: він знає, розуміє і любить музику, особливо музику великих композиторів старої Європи, прекрасно орієнтується в оперній царині. Напевно ж, розбирається в особливостях світової кухні. З набором таких якостей і письменницьким талантом не написати хорошу книжку?  Абдуль Рашид Махмуді віднині належить до творців прекрасної літератури за версією читача на ім’я Ігор Р.