You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Миротворець
Що за…? Доведений до кипіння спекотного дня мозок – підсумок всієї історії моїх роздумів літературного спадку Дереша. Перший досвід 2018-го року виявився невдалим, коли до рук потрапила книжка «Трохи пітьми». Концентрована збірка невиправданого мату на сторінках – сама пітьма без «трохи». Здавалося, вона назавжди поставила крапку в моєму читацькому «епікризі» і я замість обкладинки виставив на світлині чорний прямокутник з іменем автора. Моя свідомість (жіночого роду) витончилася настільки, що не сприймала ґвалтування вуличною похабщиною, хай би яким трендовим не був письменник.
Другий чоловік
Про титулованість Трамбле я дізнався в процесі читання роману. Літературознавцям може бути відомим ім’я канадця, мені ж його книжка впала до рук в результаті сліпого вибору. І я, сповнений об’єктивності, саме з цього письменника почав вивчати канадську сучасну літературу (цікаво, чи існує у них скорочений варіант, на кшталт – кансучліту?) Авжеж, перше враження накладає відбиток на наступні підходи. Мсьє Трамбле не знає, що спроба «на зуб» його твору справила добру службу всій творчості письменству тієї північно-американської країни. Автор не спасував перед складністю обраної теми.
Ведмідь
Якби не блискучі перекладачі з французької, я мав би шкодувати, що не можу читати оригінал. Іван Рябчій демонструє вищій пілотаж досконалістю, в першу чергу, володіючи бездоганною українською. Для здійснення перекладів такого рівня бездоганність потрібно множити на два, інакше як нам зрозуміти престижні лауреатства в літературній сфері бельгійської письменниці? З трьох її романів, доступних українською, я почав з останнього, поки що не відзначеного ніякими преміями. Нехай би справжні критики ще подумали над цим питанням.
1984
Не повірив би, якби не жив – ось що таке Орвелл. Власне, не він сам, а його антиутопія. І по семи десятках років після відходу автора ми бачимо несамовитий прогрес технологій, але як людство ми не вдосконалюємося в потрібному напрямку ні на йоту. Який це потрібний напрямок? Написавши, я сам на цьому і затнувся. Не мені ж визначати вектор розвитку. Але ми, принаймні, здатні оцінити книжки Орвелла, який вкладав у свої твори промовистий символізм і жив як людина-символ. Авжеж, символ! Ставши Джорджем Орвеллом з власної волі, він таким і залишився для всіх нас.
дощило птахами
Вклоняюся перу канадської письменниці – Жослін Сосьє за її роман, створений на основі канадської трагедії 1916 року. Нещодавно я чув від маріупольців фразу «небо сніжило попелом». Саме в цей час я читав книжку про великі канадські пожоги, подумки накладаючи шар нашої історії на реальні події в чужій країні понад столітньої давнини. Мабуть канадці їх вивчають, тому знають більше. Та й чи вразила би настільки драма іншого народу, не постань перед нами картини наших міст? Непідробні співчуття породжуються випробуваннями, такими як наші.
Останнє бажання
Поглинання книжок українських авторів незмінно приємне, коли час від часу я повертаюся до перевірених авторів. Сьогодні перегорнув останню сторінку роману і перевірив запас літератури: все, більше нечитаних творів Євгенії Кононенко не маю. Отакої! А тоді знаєте, що зробив? Розкрив цей її роман і паралельно ще одну добірку новел під спільною назвою «Кат». Дослідивши обидва тексти, констатував: а дитя нівроку підросло! Я умисно не порівнював твори, доки не завершив читання роману. Нехай це буде випробування мого терпіння.
Огнище
Мій індивідуальний протокол читання змушує мене читати твір, а потім проводити невеличку експедицію інтернетом у пошуку інформації про письменника. Звісно, якщо ім’я автора мені невідоме. Іноді я прощаюся з книжкою, не дочитавши до кінця. Прощання з нею не означає повний розрив з автором. Але після вдалої знахідки іноді хочеться написати відгук, або не писати. Пару разів бажання було сильнішим за мене і я вже реагував, ще не знаючи кінця, а в окремому випадку – ледве навіть прочитавши пару десятків сторінок.
(Не)історичні миті
Розмірковуючи над відгуком до цієї книжки, я би хотів порекомендувати і всі інші твори Володимира В’ятровича, навіть не прочитавши їх. Ви знаєте, чому сміливість цієї заяви мене не лякає? Напевно, чи не кожен готовий ствердно відповісти на питання: чи знайоме вам ім’я автора? Публічність історика і громадського діяча робить свою справу. Чи бездоганні його наукові праці? Чи має він опонентів і наскільки серйозними можуть бути інші точки зору на нашу історію? Наскільки можна покладатися на думку вченого і активного автора багатьох історичних видань, монографій, досліджень?
Тільки не пиши мені про війну
Допустіть мене до укладання шкільної хрестоматії! Допустіть! В тій частині, що стосується сегменту української поезії нинішнього періоду. Я заповнюю нотатник пам’яті новими іменами: щороку кілька імен, знати які вкрай потрібно школярам. Ці імена вони понесуть в життя. Властивості пам’яті такі дивні! Вивчені сорок років тому вірші час від часу спливають майже неушкодженими пластами і я готовий процитувати, блін!, драного маяковського, але не пам’ятаю як слід навіть свої дилетантські рядки. А у вас не так?
Кім Джійон, 1982 року народження
Хотів би я полюбити з першого... рядка, розділу. Хотів. Як колись полюбив літературу Японії, Туреччини, Бельгії, Афганістану, Канади... Ні, не обов’язково перша книжка накладає відбиток на всю національну літературу. Просто, коли вона перша, скласти враження про митців країни в цілому неможливо. Чо Намджу для мене – перша авторка з Південної Кореї, а що я взагалі знаю про них – про корейців і їхнє мистецтво? Про древніх єгиптян можу дещо розповісти, про майя. Доречі, де зараз майя? А корейці не такі вже й віддалені, особливо ж якщо зважати на кількість південнокорейських машин на вулицях.