Книга Фредріка Бакмана   «Що мій син має знати про світ»   — це глибока, емоційно насичена та вражаюча розповідь, в якій автор звертається до свого сина з порадами та життєвими уроками. На мою думку, це один з найкращих творів Бакмана, що поєднує філософські роздуми про життя, родину, любов і втрати з простотою і щирістю, яка відразу зачіпає за живе.

Це була моя перша книга березня. Давно вже хотіла почитати, але склалось якось так.

Якщо чесно, я думала, що головною героїнею буде дівчина-підліток, яка розповідатиме про свої проблеми, але ні - тут у нас 10-річка. Та й проблеми в неї, відповідно, дитячі. ​​​​​​

Отже, у сюжеті ми маємо Уду. У неї є подруга - Геллє. А ще сестра Ерле, котру називає Ерленд. А також у Геллє - брат Стіан. Дівчата його ненавидять і постійно дражнять. Але на кінці, хто б сумнівався, нам дадуть від ворогів до коханців.

Ох і важкувато це було. Камікагарі, Аматерасу, кіцуне… і це тільки малий перелік всіх тих назв, які траплялися під час читання. Складнувато було їх вимовити, не те що запам‘ятати. На початку я дуже часто плуталася, тому окрема дяка автору за доданий словничок. До нього я час від часу поверталася під час читання. 
Загалом японська міфологія для мене в новинку. Але читати було дуже цікаво. Початок у порівнянні з іншими творами видався мені дещо повільним, зате середина і завершення наповнені напруженими моментами.