Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
#
Реінкарнація давніх переказів
Гуляючи на природі — розглядаючи ліс, поля, гори, усю красу, яку дарувала нам матінка-земля, — ми рідко замислюємося над тим, що все довкола є її дітьми. Авторка пропонує зануритися в глибини минулого й віднайти загублені фрагменти памʼяті наших пращурів.
З енциклопедичною точністю вона реінкарнує давно зниклі усні перекази у своїй книжці.
Різноманіття істот, якими переповнені сторінки, захоплює.
Книга написана доступною мовою й залишає по собі легкий слід давніх подій, ніби подих історії, що торкається плеча.
Восьмигранник
У цих оповіданнях важливим стає те, що зазвичай лишається непоміченим. У “Ліліані Блум” бажання проявляється як стороння сила, що обирає собі господаря. У “Близьких відносинах” погляд діє точніше за події. У “Нічній спіралі” реальність міняє форму так тихо, що це нагадує не фантастику, а природний процес. Головна ідея збірки — багатогранність людського переживання. Кортасар пропонує не одну правду й не одну перспективу, а декілька граней одночасно. Він ніби каже: світ не плоский, і ми не плоскі. У нас завжди є кілька рівнів реакцій — свідомих, напівусвідомлених.
Бестіарій
Оповідання збірки пропонують дивний простір, де логіка стає другорядною. “Бестіарій” досліджує як у людській повсякденності може народжуватися щось дике. Не обов’язково зовнішнє, частіше внутрішнє. Кожен персонаж зустрічається з тим чого боїться: зі спогадом, з імпульсом, з прихованою правдою. Звірі Кортасара — це не фантастичні створіння, а наші нерозказані стани, надломлені бажання й примари. Кортасар не лякає — він дає можливість зрозуміти: те, що здається нам зовнішнім монстром, найчастіше сидить у нашій кишені, тихо ворушиться й чекає моменту вийти на світло.
Поза часом
Це збірка, у якій Кортасар знову доводить: час — лише зручна ілюзія. Щось на кшталт годинника, який ми заводимо, щоб не зійти з розуму. У цих оповіданнях автор підсовує миті, що виходять за межі передбачуваності. Кортасар пропонує персонажам ситуації, у яких звичне раптом перегинається. Слово позбавляється власного значення, погляд триває довше, ніж має право, а випадкова зустріч зсуває простір. Усе ніби те саме, але світ уже не тримається. Кожне оповідання — це мить накладання двох часових ліній, двох станів свідомості, двох можливостей. Кортасар не пояснює дивне.
Усі вогні — вогонь
Кортасар випробовує межі того, що називаємо реальністю. Оповідання поєднує одна особливість: вони відбуваються у двох реальностях одночасно. У тій, що ми бачимо, і в тій, де зароджується мотив. У “Усі вогні — вогонь” античний світ і сучасне місто переплітаються так, наче між ними немає століть. Ідеї збірки виростають із дрібниць — випадкового погляду, незначного руху. Кортасар показує, що людина майже ніколи не помічає, як її власні бажання створюють рельєф світу. І саме ці мікророзломи, а не гучні події, визначають усе подальше.
Гра в класики
“Гра в класики” поводиться з читачем як зі співучасником. Унікальність роману — у його конструкції. Це спосіб розширити межі того, що ми називаємо читанням. “Необов’язкові глави” не повторюють історію, а розсувають її. Завдяки цьому текст змінює форму залежно від шляху, який обирає читач. “Гра в класики” говорить про свободу без декларацій. Свобода тут — це можливість зібрати свій власний світ із фрагментів, розкиданих автором. Це право не погоджуватися з наративом і створювати новий, особистий. Кортасар створив текст, який неможливо прочитати однаково двічі.
Біографія українського ідеолога
Микола Міхновський був особистістю неординарною. Борець до кінця. Один з ідеологів українського самостійництва. Колоритна постать. Можна не поділяти його поглядів, але не можна не поважати його за мужність та безпринципність. Професор Федір Турченко підготував шикарну монографію про Миколу Міхновського, використавши напевно всі можливі джерела. Це дійсно солідне наукове видання. Не скажу, що процес читання був легким: інколи я перечитували той чи інший абзац. А так і має бути, коли мова йде не про наук-поп, а про серйозну науку.
#
Кінець світу по-українські
Дим… Забиті вікна, що нагадують карцери в’язниць. Де-не-де хтось визирає крізь шпарини барикад, що колись були оселями. Навколо — понівечені, брудні, напіврозкладені трупи тих, хто донедавна називав себе «людиною».