Дія твору відбувається восени 1920 року на південних околицях Волині між Кременцем і Шумськом. Вже закінчилася Перша Світова війна, але ці терени далекі від мирного життя, бо є театром бойових дій між кількома сторонами конфлікту. З однієї сторони більшовики, з іншої польська армія, а поміж ними війська УНР, які ще мають хистку надію на те, що незалежна українська держава відбудеться. Та крім бід, спричинених війною, сюди прийшла ще й інша пошесть - епідемія дифтерії. Хвороба почала нещадно косити населення й особливою групою ризику стали діти.

Кілька днів тому я вела публічну дискусію зі своїм польським приятелем Ришардом Купідурою на тему адаптації українців в польському середовищі, їх інтеграції в польський культурний простір та сприйняття поляками українських мігрантів. І зовсім випадково в цей же час тема мого читання збіглася з темою цієї дискусії. Але у книжці, яку я читала, всі ці проблеми були значно гострішими та складнішими. Бо героїням роману довелося адаптуватися до життя не просто в сусідній країні з ментально схожим соціумом, а в досить екзотичній, як на наш погляд, мультикультурній та мультирелігійній державі.

«…є люди, які не припиняють боротьби, навіть коли здається, що надії нема».
Я ніколи не любила фантастику, а фентезі – це взагалі для мене була казка. От поки не прочитала «Хроніки Буресвітла» - вау!!, затягнули мене світи творені Б.Сандерсоном і тепер я його фанатка – читаю все.